Філателістичний блок до відзначення 75-річчя Бродівської битви.

Автор Олег Кіналь

Мирон Головатий, останній голова Братства кол. вояків 1 УД УНА.

Люблю постити такі звістки. 

Ось така гарна знимка чудової людини надійшла мені з Канади. Переслав мені її мій друг із Торонто Андрій Головатий Андрій Головатий (Andy Holowaty). А зображений на ній його батько - останній голова Братства кол. вояків 1 УД УНА (Братство, на жаль, припинило свою діяльність у 2015 р.), офіцер дивізії "Галичина" Мирон Головатий. 

Приємно, що пропам'ятна відзнака Резерву дивізії "Галичина", виготовлена до 75-річниці створення дивізії, знайшла ще одного свого героя. 

Світлина зроблена 7 травня 2019 р. у день Уродин пана Мирона, йому виповнилося 94 роки. 

Дорогий комбатанте! В Україні є люди, що знають про Вас, пам'ятають про Вас і зичать Вам міцного здоров'я на Многая Літа!


Ігор Іваньков 

Українці у німецькому флоті.

 

В період Другої світової війни, багато українців було в німецькому флоті. Хоча їх кількість не було настільки великою, як у вермахті, національні частини зрештою були сформовані також і в ВМС. 

З українців, як і з інших іноземних добровольців, утворювали невеликі загони, яким надавався такий же статус, що і Кріґсмаріне, або вони входили до складу німецьких частин допомоги військовослужбовцям (Wehrmachtgefolge).

Українці потрапляли в німецький флот двома шляхами:

По-перше це колишні члени ВМС України 1918 року, які оселилися в Галичині та ті галичани, які служили в польському флоті, добровільно зголосились перейти (в Kriegsmarine) та продовжити службу на Балтійському морі або Атлантичному океані.

По-друге, українські військовополонені з Радянського флоту, які були взяті в Kriegsmarine і здебільшого служили на Чорному морі. Крім того, з них формували прибережні оборонні батареї в Північній Франції.

Національні щитки і кокарди були введені в 1944 році. Уніформа була аналогічно синій або сірій уніформі німецьких морських піхотинців, відзнаки і знаки відмінності були такими ж. Допоміжні частини носили уніформу без національних шевронів, але замість цього використовували жовту пов'язку «Deutsche Wehrmacht». Теоретично для всіх європейських добровольців ранги були перераховані аж до звання адмірала, навіть якщо такий ранг ніколи не використовувався. 

У перекладачів була чорна пов'язка, на якій був білий напис «Shprachmitter» латинськими буквами.

Наказ від 19 липня 1944 року № 83 вимагав від німецьких солдатів віддавати честь місцевим офіцерам так само, як німецьким офіцерам, так само вимагав «взаємного товариського салюту» між німецькими та місцевими солдатами. 

11 серпня наказ № 109 заборонив подальше використання термінів «Auslandische» (іноземних) або «Germanische» (німецьких) добровольців і замінив на термін «Europaische» (європейських) добровольців в публікаціях військово-морського флоту.

Коли національні шеврони для галицьких добровольців були подібні до шевронів юнаків СС з Галичині - сині з жовтим левом. Добровольці з решти України, згідно з наказом № 508, використовували шеврон аналогічний шеврону УВВ (Українське Визвольне Військо) - синьо-жовтий щит з білим тризубом Святого Володимира.

Кокарди для добровольців були такими: золотий лев на синьому овальному щиті для галичан і синьо-жовта кокарда для добровольців з Великої України, для офіцерів використовувалася кокарда з окремим зовнішнім жовтим овалом.

Українці в хорватському морському легіоні

Багато українців також служили в хорватському морському леґіоні. Хорватський військово-морськой леґіон (Hrvatska Pomorska Legija) був сформований 2 червня 1941 року за наказом Поглавника Анте Павелича, який потребував добровольців для боротьби на Східному фронті.
Леґіоном командував капітан Степан Руменович, який при формуванні складався з 23 офіцерів, 100 молодших офіцерів і 220 моряків. Леґіон був оснащений кораблями і захопленими рибальськими суднами, які були переобладнані для мінних операцій. 

Леґіон в основному діяв на Чорному морі, біля берегів України де вступив в контакт з місцевим населенням. Завдяки пропаганди та гідної поведінки, місцеве населення підтримало леґіон під час його перебування в Україні. Через таку підтримку, командир леґіонів вирішив залучити якомога більше українських добровольців. Багато колишніх матросів та рибаків добровільно зголосилися вступити і чисельність Леґіону збільшилася до 1000 осіб, тепер українці складали 60% всього складу. 

Леґіон був постійно задіяний в операціях з придушення радянських військ і найчастіше виходив переможцем. Завдяки рішучим діям матросів Леґіону, командир 11-ї німецької армії Ерік фон Манштейн був врятований, після того як його човен був охоплений вогнем через повітряну атаку. Українці в Леґіоні боролися щосили і багато відзначилися своїми звитягами. Командувач Едгар Анжели заявив, що: «українські добровольці в боротьбі за Азовське море проявили велику мужність та майстерність, які були широко відомі». 

До кінця 1942 року Леґіон передав свої кораблі іншим морякам і повернувся до Хорватії, щоб перегрупуватися. 

У жовтні 1943 року був переведений в Трієст, де його члени були розподілені серед кораблів німецького флоту.

(с) http://www.oocities.org/unavy/aKrieg.html

Roman Velitchko

 

 Ukrainian military honour