Інж. Богдан Підгайний,
сотник 1 УД
В той час, коли на сході почав тріщати німецький фронт, почали німці організувати в Західній Україні українську Дивізію. Як і чому до цього дійшло, які пляни мали німці, а які організатори з українських кіл, які були передумови договорення та надії з обох боків - думаю, що в майбутньому висвітлять це компетентні люди, які брали в цьому безпосередню участь. Я хочу кинути лише жмут світла на події в самій Дивізії від початків її організації та на відносини і пляни ОУН та УПА до цієї частини.
Провід ОУН та УПА були проти всякої леґіонової політики з українського боку із засадничих причин, а тим самим чинили опір і творенню української Дивізії. Одначе після проголошення німцями організації української Дивізїї витворилося таке становище, що ОУН не могла цілковито паралізувати акцію набору до Дивізії. Німці, при допомозі українських кіл, прихильних творенню Дивізії, зручно використали традиційний лицарсько-вояцький дух українського народу і перспективу безпосередньої збройної боротьби з московським большевизмом. До того, німці обмежилися територіяльно лише Галичиною, де в той час в порівнянні з північними та східніми українськими землями вони вели дещо лагіднішу політику супроти українців і де з тактичних причин УПА ще не оперувала. Десятки тисяч найбільш ідейної української молоді почали записуватися, одні - щоб дістати зброю, інші навчитися воєнного ремесла; а всі як один - щоб із зброєю в руках боротися проти московсько-большевицького імперіялізму. Перемогло гасло: зброю треба брати, хто б її не давав.
З тим фактом мусів рахуватися також провід ОУН і командування УПА. Не зважаючи на те, що більшість проводу ОУН була катеґорично проти Дивізії, ген. Роман Шухевич, тодішній член проводу ОУН і керівник військових справ, вирішив використати Дивізію для визвольної боротьби українського народу, використати її як засіб вишколу старшин, підстаршин та вояцтва і як зав'язок для розбудови реґулярної української збройної сили.
Весною 1943 він викликав мене до своєї головної квартири і, з'ясувавши свої пляни відносно Дивізії, наказав мені записатися до неї. В його пляні був намір, щоб на кожних 7 вояків Дивізії був принаймні один член ОУН, щоб була певність, що німці не використають Дивізії для цілей своєї загарбницької політики. Лишалося обговорити точно цілість справи, передбачити усі можливості, наладнати безперебійні зв'язки та, не творячи окремої сітки ОУН в Дивізії, мати в ній одначе зв'язок і вплив. Була одна трудність, що майже всі старшини, чи кандидати на старшин, відкомандировані організацією до Дивізії, були відразу розконспіровані в українських колах, у тих, які були тоді проти визвольно-революційних концепцій ОУН-УПА і які мали тоді впливи на обсаду командних місць в Дивізії. Сотник Паліїв, сотник Макарушка й інші були в той час абсолютно проти "лісу" і змінили своє ставлення, особливо сотник Паліїв, аж перед самим боєм під Бродами. Не зважаючи однак на своє вороже ставлення до УПА і ОУН в той час, сотн. Паліїв дав доказ своєї лицарськости, ставши в ультимативній формі перед найвищими німецькими командними органами в обороні пор. Качмара, члена ОУН, коли по нього приїхало Ґештапо, щоб його арештувати.
Зв'язок з ген. Шухевичем, крім мене, мав ще сотн. Малецький, сотн. Левицький та пор. Качмар. Весною 1944 р. добігав вишкіл Дивізії до кінця і наближався вимарш на фронт. Довго розважали німці, де і як вжити Дивізію, і члени ОУН в Дивізії почували на собі важкий обов'язок і відповідальність за долю Дивізії. Вони передбачили різні можливості і втримували постійний зв'язок з ген. Шухевичем. Врешті німці вирішили кинути Дивізію на відтинок фронту коло Коломиї. Приїхали старшини "Вермахту" з того відтинку, щоб ознайомити старшинський корпус Дивізії з становищем на цьому відтинку, шеф штабу Дивізії полетів туди літаком, а наші штафети пішли до головного командування УПА. Нас повідомлено, що командування УПА висилає в ті околиці два курені, щоб в потребі допомогти Дивізії перейти повним складом до УПА.
З кінцем червня почали котитися транспорти Дивізії на схід, і в час їзди, вже аж у Львові, прийшов наказ про зміну напряму. Дивізія вивантажується в Ожидові і займає спершу другу оборонну лінію на відтинку Бродів та стає резервою корпусу. Чому прийшла така несподівана зміна: чи викрито було наші пляни, чи це була конечність з огляду на стратегічне становище - мені невідомо. Одначе ця подія мала вирішальне значення і для самої Дивізії і для УПА. Коли Дивізія попала б туди, куди було пляновано, вона мала б час загартуватися в боях і, як показали пізніші події на цьому відтинку, напевно повним складом перейшла б до УПА. Тим часом Дивізія потрапила в околиці, де не було великих скупчень УПА, і, заки вдалося нав'язати тривкіші зв'язки з головним командуванням, вже за не повних два тижні вона була оточена, розбита і знищена так само, як і німецькі дивізії на цьому відтинку фронту.
Я не маю на меті описувати зв'язки поодиноких частин Дивізії з поодинокими меншими чи більшими частинами ОУН чи УПА. Це братання дивізійників з упістами було чимсь природнім, одначе воно виходило самочинно і самозрозуміло з низів. Багато зброї й амуніції помандрувало тоді з німецьких магазинів до магазинів УПА. Однак я хотів би підкреслити один момент, який вказує на надзвичайно добре поставлену розвідку УПА.
Моя застава привела мені двох молодих людей інтеліґентного вигляду, які, мовляв, хочуть говорити з командиром відтинку (я займав тоді посиленою сотнею відтинок довжиною понад 1000 м. ліворуч від Дуб'я). Вони представилися мені як старшини УПА і після короткої загальної розмови та після обміну подарунками (вони принесли мені кошичок з варениками та сметаною, а від мене дістали цигарок, вина та коньяку) висунули своє прохання: в околиці стаціонує карна сотня УПА, яка має пробитися через фронт і піти на Полісся, яке тоді було вже окуповане большевиками. Просили мене, щоб я сам або з іншими частинами зробив уночі випад на ворога, а вони, скориставшися з бою і метушні, могли б продертися на той бік фронту. На жаль, це було неможливо, бо ми лежали тоді в другій лінії, яких 10-15 км. від першої лінії. Коли я їм пояснював становище, лінію фронту і наші пляни оборони, вони дуже дивувалися. Вони запевняли, що большевики почнуть наступ коло 15 липня і вдарять двома клинами: з півночі на Бузьк і зі сходу на Золочів. В тих пунктах концентрують большевики свої сили, які мають приблизно 1000 танків і стільки ж літаків, а на самі Броди, які німці дуже сильно укріпили, а ми боронимо як друга лінія, наступати не будуть, а можуть оточити нас без пострілу. За який тиждень їх передбачення повнотою здійснилися...
13 липня 1944 о 23.30 год. на відправі старшин нашого куреня я довідався, що очікуваний великий наступ ворога почнеться майже напевно за декілька годин, що большевики будуть виминати Броди і оточувати їх і що наш полк (тоді 30-тий), який лежав посередині оборонної лінії нашої Дивізії між 29-тим і 31-шим полками, має негайно, приспішеним маршем, зайняти нові оборонні становища на лінії сіл Лукавець-Колтів. Полк має бути готовий відбити кожний ворожий наступ на тій лінії від 4-ї год. ранку 15 липня...
За декілька годин полк маршував назустріч переважаючій силі ворога, який на світанку почав наступати на цілому фронті і вже в перших годинах прорвав німецькі лінії якраз у тих пунктах, що їх передбачували старшини УПА.
У страшну спеку, під градом бомб і бортової зброї ворога полк посувався вперед цілий день і ніч. Вороже летунство опанувало цілковито повітря. Не було видно ні одного власного літака. За одну добу, 15 липня, полк зайняв нові оборонні становища між 5-ю й 7-ю год. ранку. Вже коло 9-ої год. вдалося ворогові прорвати праве крило оборони нашого полку, лінію другого куреня, при чому згинули всі старшини куреня, за винятком важко раненого сотн. М.Малецького і пор. Сумарокова, яких стрільці винесли з поля бою. Командир 8-ої сотні Макаревич загинув при важкому кулеметі, стріляючи сам до кінця.
За декілька годин ворог почав наступати силою одного піхотного полку, підкріпленого кільканадцятьма танками, на відтинок нашого першого куреня. Після тяжких кількагодинних, часто рукопашних, боїв вдалося нам протинаступом відбити ворога. Під вечір, тяжко ранений у ліве коліно, я передав командування сотнею дес. Дражньовському, чотовому третьої чоти, бо всі інші чотові, між ними й мій заступник, чотовий першої чоти, дес. Богдан Тарнавський, були тяжко ранені. Тоді або декілька днів пізніше згинули всі (крім мене) старшини нашого куреня: командир першої сотні сот. Романець, к-р другої сотні пор. Березовський і к-р четвертої тяжкої сотні пор. Поспіловський та старшина для доручень при штабі першого куреня хор. Боринець.
Це був перший позиційний бій нашої Дивізії, а заразом і вогневе хрещення для нашого вояцтва, яке не заломилося від вражіння утікаючого старого випробуваного німецького вояка, але наставило груди із самопожертвою в обороні своєї батьківщини.
* * *
Новозформована друга Дивізія опинилася восени 1944 на Словаччині, і знов почалися з нашого боку намагання встановити контакт з командуванням УПА, намагання дістати інструкції та накази. Ходили різні чутки про представників УПА в Братиславі, про накази переходити до УПА, але конкретно ніяких наказів не було. Зрештою Дивізія була розкинена на дуже великому просторі, і увесь зв'язок був у німецьких руках. Рівнож всі штаби, починаючи з куреня, були обсаджені виключно німцями. І тому, коли перед вимаршем із Словаччини до Юґославії в січні 1945 хор. Трач і хор. Барабаш повідомили мене, що їх сотня готова до маршу в Україну, і жадали відповідного наказу, я їм такого наказу не дав, бо, не маючи ніяких інструкцій і наказів ні від ОУН, ні від УПА, не вважав відповідним за дії однієї сотні наражати на небезпеку цілу Дивізію, бо підняти цілу Дивізію не було змоги.
* * *
Після короткого перебування в Юґославії, якраз на латинський Великдень, з початком квітня 1945 Дивізію перекинено на фронт, на захід від Ґрацу в околиці Ґляйхенберґ, Фельдбах, Ґнас. В той час нам також не вдалося встановити контактів з командуванням УПА.
Щоправда, був тоді в Дивізії в товаристві ген. Шандрука, командира української армії, о. д-р Гриньох, з яким я стрічався 1944 в Кракові, як з представником УПА, одначе я не мав змоги їх бачити. Може й умисне не хотіло німецьке командування змінити моєї сотні з окопів, в яких довелося мені закінчити війну 8 травня 1945. Про перебування о. Гриньоха в Дивізії повідомив мене при зустрічі в замку Ґляйхенберґ, праворуч від якого лежала тоді моя сотня, військовий звітодавець О.Лисяк, який, маючи тоді змогу перебувати у всіх фронтових частинах і у штабі Дивізії, передавав мені і деяким іншим старшинам всі "неофіційні" інформації.
Щойно при кінці квітня прибув до мене цей самий воєнний звітодавець в товаристві свого другого товариша О.Г., і цей останній доручив мені письмові інструкції чи навіть письмовий наказ, підписаний Рубаном (М.Лебідь), який передав йому для мене майор УПА Гуцул. На жаль, наказ був уже неактуальний. Він був датований початком березня 1945 р. і стосувався становища, яке було в Юґославії. Майор Гуцул, не зважаючи на всі його намагання, не зміг добитися до нас під час нашого перебування в Юґославії.
Інструкції від Рубана дуже влучно оцінювали тодішнє політичне становище і вказували на те, що так ОУН, як і УПА весь час слідкували за долею нашої Дивізії і навіть в найбільш критичні для нас хвилини про неї не забули.
Наказ звучав так: силою захопити командування над цілою Дивізією, обеззброїти німецький старшинський і підстаршинський склад, пробитися на південь і здобути та опанувати портове місто на Адріятичному морі та тримати його до приходу англійців і лише перед ними в повному складі зложити зброю.
* * *
На різних теренах воєнних дій, в уніформах різних армій, в лісі і підпіллі, в реґулярних і повстанських та підпільно-революційних відділах - в усіх українських вояків билося однакове вояцьке серце і однаково всякала гаряча юнацька кров в сиру, жадібну землю. І не було в Дивізії ні одного вояка фронтовика, як не було ні одного вояка УПА, ні члена збройного підпілля, які вважали б себе взаємно за щось інше, ніж за тих, що пішли і вибрали тяжкий кривавий шлях вояка, щоб вибороти краще завтра для свого народу. І, мабуть, недалекий вже час, коли одні і другі, на цей раз вже пліч-о-пліч, ще раз зі зброєю в руках закінчать будову великого храму Самостійної Соборної Української Держави і вже у вільній батьківщині згадуватимуть таким самим теплим словом героїв з-під Базару і Крутів, Чорного лісу і Бродів.
_____________________________________
Документ
НАКАЗ
В сьогоднішніх рішальних днях розвалу Німеччини й ліквідації одного з відтинків світової війни, Німеччина хоче вжити Вас, насильно змобілізованих, як знаряддя на фронті для охорони своїх імперіялістичних інтересів, суперечних з ідеєю української державности. Тому від імені Проводу ОУН наказую:
1. Не ждучи на дальші пляни, обіцянки й надії з боку ворожого командування - в якнайкоротшому часі розпрацювати плян реорганізації старшинського і підстаршинського складів Дивізії й революційним порядком виконати його та очистити Дивізію з ворожих елементів.
Вступивши в бій з дотеперішнім Вашим наказодавчим чинником, цебто з німецьким військовим командуванням і його силами, відірватися від них та перейти як окрема самостійна українська військова одиниця, в боротьбу з німецькими і большевицькими ворогами, співпрацюючи й допомагаючи - в міру доцільности - тим партизанським з'єднанням даних народів, що ведуть боротьбу за власні самостійні національні держави чи інтереси.
2. З хвилиною, як із незалежних причин не було б можливо перебрати цілости Дивізії чи поважної її більшости, - тоді відірватися малими сильними з'єднаннями чи - в останній крайности - групами, що можуть деякий час, до часу з'єднання, діяти самостійно. Такі з'єднання чи групи повинні бути зложені з найідейнішого й найвідданішого елементу.
3. Марш Дивізії, з'єднань чи груп повинен проходити на захід, по змозі теренами, де діють національні партизани.
4. Новостворена Команда Дивізії, з'єднань чи груп повинна бути дібрана з військових фахівців і політкерівника чи виховника, підпорядкованого службове Командантові Дивізії чи даної частини.
5. Як відпоручники ОУН і УПА входять у склад Команди друзі: мґр. Б. Безручко і сот. Гуцул.
6. До часу переорганізування, відірвання й переходу в самостійне діяння, Дивізія оформлюється самостійно під керуванням тимчасового Командування, аж до затвердження її Закордонним Представництвом УГВР і включення в ряди УПА.
7. Ширші доручення й інструкції будуть передані в окремих письмах і усно.
Слава Україні!
Постій, 3.4.1945.
Немає коментарів:
Дописати коментар