неділя, 10 квітня 2016 р.

Поручник Поспіловський

М. Матчак (Англія)

(Із споминів)

 

                      Після закінчених щоденних зайнять наш сотенний (2-ої сотні 30-го полку), хор. Березовський любить погуторити в крузі своїх друзів-старшин. Час до часу запрошує він і мене — свого бунчужного. Здебільша такі зустрічі відбувались у сотенній канцелярії. І саме під час однієї такої гутірки я вперше познайомився з пор. Поспіловським, сотенним 4-ої сотні. Не знаю чому, але пор. Поспіловський відразу заімпонував мені. Його спосіб висловлювати думки та
справді старшинська поведінка і постава зацікавили мене.
Пор. Поспіловський була людина вроджена на військового старшину. Правда, в нього був глибокий військовий досвід. Він мав за собою старшинський вишкіл царської школи, 1-шу світову війну. Визвольні змагання в лавах Армії УНР. Останньо ж проживав він як еміґрант у Варшаві. Він втішався повагою не тільки серед стрілецтва своєї сотні, але й усього куреня.

                      Наскільки серед сотенних-українців панували сердешні товариські взаємини, то щось протилежне давалося запримітити у відношенні до командування куреня, доволі скоро заміненого старшинами-німцями. З першого погляду ввічі кидалися напружені, а часом і ворожі взаємини поміж комендантом куреня, сот. Кльокером, чи його ад'ютантом, хор. Мічіле й рештою старшин-українців. Бундючний сот. Кльокер це був власне старшина поліції, що мало визнавався на властивому фронтовому вишколі і недолюблював наших старшин з їх фронтовим досвідом. Він особливо не любив пор. Поспіловського. Свідомий цього пор Поспіловський завжди протиставився йому, це доводило Кльокера до люті, і врешті перероджувалося в шукання пімсти — і то в часі вже фронтових боїв.

                       Неділя 14 липня під Бродами розпочалася барабанним вогнем важкої большевицької зброї, всуміш із виттям «катюш». Ворожі літунські ескадри бомблять наші становища та прифронтові дороги. Дивізію негайно перекидають в першу бойову лінію. 30-ий полк покидає розбудовані становища та спішним маршем почерез Підгірці, Сасів, що саме стоїть в полум'ї, йде на Колтів, де мас перебрати від «вермахту» фронтовий відтинок. Нашим частинам прийшлось відбивати в большевиків окопи, що їх німці на кілька годин швидше опустили. Прийшли перші дошкульні втрати в людях. Безперервний цілоденний наступ большевиків з численними нашими протинаступами та загальне невідрадне становище змусило наші сотні до відвороту. Надвечір ворожа артилерія починає обстрілювати ліс, де ми отаборились. На дорозі все успокоїлося. ніхто не відступає, значить ми самі стоїмо на цьому відтинку в боротьбі з ворогом.

                     Штаб нашого 1-го куреня перебуває в бункрі біля костела в селі Майдан.
  
                     Мрячний ранок. Відвідую нашого сотенного хор. Березовського та стрільців сотні. Одночасно стрічаюсь із знакомими з сусідніх сотень. Настрій у них не надто поганий. Турбує їх лише ворожа перевага, відсутність і то цілковита власного літунства та канонада довкруг нас. Чи часом не оточення? Мряка пока така густа, що годі бачити ворожі становища. Тут, на передовій зустрічаю й пор. Поспіловського. Він розказує про бої, висловлює критичні завваги про наше загальне положення і просить при нагоді переслати йому сухе білля тому, що його власне пропало з автомашиною, яку вчора поцілило гарматне стрільно. Довше розмовляти не можемо, бо він мусить давати стрільцям вказівки, як їм нашвидку розбудувати оборонну лінію.

                     Перед полуднем помалу прояснилося й большевики розпочали гураганний вогонь артилерією й особливо гранатометами. Телефоністи щораз направляють телефонні лінії поміж сотнями та куренем. Наші сотні відкидають ворога дуже часто власними протинаступами. Біля полудня бій стихає. Надворі соняшна погода.

                     Після обіду сотник Кльокер покликав до себе пор. Поспіловського та наказав йому створити з охотників ударну групу, якої завданням було б знищити ворожий гранатомет та привести полонених. Завдання одчайдушне. Як враховувати відкритий терен та соняшну погоду, то таке завдання видавалось невикональним. Того можна б хіба пробувати вночі. А так, то це було однозначне із висиланням усіх на певну смерть.

                    Пор. Поспіловський прийняв цей наказ спокійно, по-військовому. Охотників знайшов скоро. З биттям серця та гарячковою нетерпеливістю ми ожидали його, і він — прийшов. Своє завдання виконав блискуче і на доказ привів полонених та приніс ворожий гранатомет. Все те без власних втрат. Наближався вечір. В міжчасі ми підкріплялись рештками наших харчових запасів. Ворог почав знову обстріл. Пор. Поспіловський, якого я тоді бачив востаннє, швидко відійшов до своєї сотні, що ждала його команди.

                   Згодом розказував мені очевидець про мужню оборону села Підгірців пор. Поспіловським з останньою горсткою стрільців, де він і згинув підступно від кулі большевика, що нібито здавався йому в полон.


 Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1952. – Ч. 6-7(20-21)