понеділок, 9 травня 2016 р.

ДО ПРОБЛЕМ КОМАНДУВАННЯ

Ярослав Войтович (Німеччина) xop. 1 УД

                      І сьогодні, в добі нестримного розвитку техніки, де майже кожен день приносить нові ревеляційні винаходи, власне майже нічого не міняється в їх властивому значенні з військового погляду.

                     Сьогодні, коли питання тотальної війни стає дійсністю, маємо добру нагоду спостерігати її в першій фазі — т. зв. холодної війни. Бачимо змаг двох гігантів, що покищо відбувається в хемічних лябораторіях атомових заводів, у масі найрізноманітніших фабрик, отже головно в економічній і далі в політичній ділянках.

                     Всі такі нові досягнення та винаходи з успіхом випробовуються на «наймодернішому полі вправ» — у Кореї. Що декілька місяців змінюються тут американські дивізії: ветерани, набравши досвіду й пізнавши тактику «редс» (червоних) на полях боїв вздовж 38 рівнолежника, повертаються додому, де їх вітає статуя свободи, їх же ж місце займають частини, нововишколені та полях вправ у Тексасі. І тільки головне командування зі своїм штабом залишається майже без змін, збагачуючи з кожним днем свій воєнний досвід.

                    Самозрозуміло, що саме тепер виринає питання, який власне вплив таких технічних здобутків на командування частиною, чи докладніш на стосунок старшини до свого вояка. Показується, що в цьому відношенні сторіччя не змогли змінити нічого. Так, як колись за часів Цезарових леґіонів, чи походів Наполеонових армій, на полях боїв останніх світових воєн, так само й сьогодні найважливіша річ це невідділенність старшини й його частини. Всі здобутки техніки, що служать старшині для утримування зв'язку з його командуванням та з його частиною, почавши від, телеграфу й телефону та кінчаючи на якихось там променях «ікс», що стануть актуальні в майбутньому, можна сказати, що всі вони є й залишаться засобом, щоб іще більше наблизити старшину до своїх вояків, ще більш скріпити контакт поміж командуванням та частиною.

                    Одна з найважливіших засад тієї невідділенности це форма співжиття старшини та вояків. Тому й незвичайно важливим є виховання вояків у цьому саме напрямку і то ще під час вишколу, заздалегідь до часу боїв. Ще впродовж важких вишкільних тижнів старшина повинен створювати навкруг себе атмосферу довір'я та симпатії для своєї особи. Старшина мусить уміти знаходити контакт до сердець своїх стрільців. Йому треба старатися знайти відповідний психологічний підхід до кожного вояка зокрема. Кожному бо зокрема слід присвятити час навіть для його зовсім приватних журб. Добрий старшина повинен теж старатися бути в однаковій мірі і добрим учителем, він обов'язаний виховувати кожного вояка, як окрему індивідуальність. В майбутніх війнах вояк мусить вміти самостійно вирішувати різні питання, мусить бути спосібний до самостійного діяння. Обмежування індивідуальности вояка, спроваджування його до бездушного манекена це хибна засада в вихованні вояка.

                    Далі старшина повинен завжди бути прикладом для своєї частини. Під час вишколу він мусить служити своїм стрільцям за приклад знання й витривалости, під час війни, на полі бою старшина має служити для своєї частини за зразок геройства, за приклад того, як воно найкраще вояк повинен сповняти свій обов'язок, що його накладає на нього батьківщина. Добрий приклад під час вишколу і в бою власне й скріплює цю невідділеність старшини й стрільців. Пригадую собі із власного пережитого досвіду в штабній сотні 31-го піхотного полка, що її вів сл. п. пор. Сандуляк. Було воно весною 1944 р. на піщаних площах вишкільного табору в Нойгамері. Одного соняшного післяполудня поверталася наша сотня з теренових маршових вправ. Обвантажених зброєю та наплечниками стрільців втомив довгий марш та докучлива спекота. Звільна кожен волік ноги по піщаній доріжці. По обсмалених обличчях спливали краплини поту. Тоді пор. Сандуляк, що весь час маршував разом із нами, хоча один з-поміж стрільців вів осідланого для нього коня, повернувся та взяв з плеча першого стрільця, що маршував за ним, кулемет і поклав собі на рам'я. Відрухово за його прикладом пішли підстаршини. Так ніби електричний струм пройняв усіх. В мить відчули всі, що їхній сотенний допомагає своїм втомленим стрільцям. В забуття пішла втома й жара, маршовий крок колони став відразу жвавий і зі стрілецьких грудей вірвалася бадьора пісня, що так часто допомагає воякові перебороти хвилини втоми.

                    Від мого колишнього шкільного товариша, сьогодні старшина УПА, доводилося мені чути інший ще епізод: він лежав із своїми стрільцями в одному з незліченних боїв з військами МВД на Грубешівщині. Положення було грізне: большевики мали величезну числову перевагу. Враз один з-поміж стрільців, важко ранений у ногу, підсувається до нього й каже: «Друже командир, я ранений... Я себе дострілюю....» Тоді той відповів йому переконливим тоном: «Та де там! Та ж ти, може, лише злегенька задраснутий, навіть крови майже не видно!» Стрілець заспокоєний повернувся на своє місце й продовжував бій. Большевиків врешті відбито, нанісши їм чималих втрат. Раненого стрільця віднесли товариші до криївки, де ним заопікувалася санітарна служба.

                   Такі два епізоди це власне приклад такої невідділенности старшини від своєї частини та приклад того, що старшина повинен знати кожного свого стрільця й до кожного зокрема повинен мати особливий підхід. Ті вимоги, що їх зокрема сьогодні ставлять до старшинського корпусу, зводяться не лиш до одного тільки технічного звання військового мистецтва, але підкреслюють потребу в фізично загартованих людях. Хибна тут думка декого з-поміж військовиків, мовляв, давно вже проминули часи затяжних воєн, труди яких міг переносити заправлений фізично мужчина. Сьогодні, не зважаючи на такий потужний розвиток моторизації й техніки, питання фізичного виховання старшин і стрілецтва аж ніяк не слід відсувати на другий плян. Досвід останньої світової війни та сьогоднішніх боїв у Кореї показує конечність такого фізичного гарту зокрема не у старшинському корпусі. Були бо хвилини в першій фазі корейської кампанії, що американські частини, не маючи рішальної числової й матеріяльної переваги, зазнали дуже дошкульних поразок. Ці неуспіхи в дуже великій частині слід пояснювати саме браком вправ у витривалості та фізичному гарті. А напроти них стояв вояк, куди гірше випосажений, за те ж загартований фізично і звиклий до всіх невигід.

                   Далі не слід забувати, що сама зброя це тільки мертвий метал. Гарно дрімають дула гармат, вирівняні на майданах артилерійських казарм. Але ж уся ця зброя мертве знаряддя, доки не візьмуть її в руки сміливі борці. Аж у їх руках набирає вона сили й життя. Всі нові воєнно-технічні здобутки набирають належного значення, аж коли опиниться в руках добре вишколеного вояка, а командування вміє їх належно використати.

                   Так само й такі окреслення, як сотня, курінь, полк це сухі терміни, що не говорять нам про ніщо докладне. По кімнатах штабів на військових мапах це різноманітні тактичні значки, чи хоруговки. Аж коли брати до уваги, що в цих поняттях входять в рахубу люди, такі ж, як і ми всі, то вони набирають життя й перестають бути лише сухими термінами. Старшині, оперуючи тими всіми термінами, ніколи не слід забувати, що в гру входять тут власне люди.

                   Це теж преважливе ствердження: ми ж ніколи не можемо дозволити собі на таке шафування людським матеріялом, як його, напр., бачимо в китайців, чи росіян; для них втрата людського матеріялу не така вже дошкульна й загрозлива, то й вони можуть собі дозволити на такий люксус, як «стратегія маси». Для того то й будова майбутньої нашої армії повинна піти по лінії вишколювання національно свідомого, добре заправленого фізично й висококваліфікованого технічного старшини й вояка. Зрештою й традиційний наш ідеал вояка це свідомий своїх політичних ідеалів, добре вишколений одиночний борець. Таким його в нас історія показує від найдавніших по найновіші часи.

                 Підсумовуючи все те, хочемо ще раз підкреслити, що всі здобутки техніки, використовувані армією, служать в першу чергу тому, щоб якнайтісніш зв'язувати старшину з його частиною, і ніяк — відділювати його від неї. Старшина мусить усі такі технічні засоби вважати другорядними речами. Військова думка вимагає сьогодні, щоб командир по змозі завжди видавав накази своїм підчиненим усно: тоді бо вони мають ще найбільшу моральну зобов'язуючу силу. Старшина не повинен надто віддалюватися в бою від своєї частини, покладаючись тільки на радіозв'язок із нею. Якщо того не вимагає інша конечність, старшина повинен завжди перебувати серед своїх стрільців. Найважливіша бо сьогодні власне така моральна спаяність і невідділенність старшини від своєї військової частини.


Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1952. – Ч. 6-7(20-21)