середа, 24 серпня 2016 р.

З боїв куреня Вільднера

Бунч. М. МАТЧАК       


                      В наступі на Банську Щавницю, в Словаччині, першою увійшла в місто чота хор. Д., яка зламала невеликий ворожий спротив. За нею увійшла і ціла сотня, а за нею німецькі частини.

                      Наш курінь Вільднера перейшов забезпечувати місто від села Козельнік. Другого дня перед вечером прийшов наказ наступу на село Козельнік, через село Банську Велю та залізничний двірець Жакель. Ворог встиг за цей час добре закріпитися. Розбудував на дорогах протитанкові перешкоди на узгір'ях — стрілецькі укріплені становища та обстрільні пункти. Однак чотирьом німецьким панцерним возам удалось несподівано наскочити на ворога, витиснути його зі становищ і розігнати. Сотня пішла негайно до наступу, відкинула остаточно ворога та здобула доволі воєнного матеріялу. Тому, що вночі щойно перервано наступ, ранком передові частини дійшли на станцію Жакель і по короткій перестрілці зайняли її.

                      Під час зайняття становищ коло станції Жакель, ворожа куля скосила стрільця Г. Це був прямо очайдух, хоча сповняв службу вістуна коло сотенного та не витримав, коли побачив »максима«. Пішов з ним на становища та по короткому часі вже був ранений. Просуватись уперед було неможливо. Ворог окопавсь та обстрілював наші лінії, місто Банську Щавницю та село Банську Белю де був штаб нашого куреня. Декілька ворожих наступів на станцію та горбок зайнятий чотою дес. Д. успішно відбито. Чота хор. О. витримала також обстріл і ворожі наступи.

                      Другого дня прийшла допомога. Нашій сотні приділено батарею гармат і чоту піхотних гарматок. Вони примусили ворога трішки промовчати та окопатись. На цьому відтинку фронту вперше почали словаки перебігати на нашу сторону та давати звідомлення про стан, розташування та сили ворога. Переконавшись, що проти них стоять українці, словаки щораз частіше та численніше переходять на наш бік, що на німецьких відтинках трапляється рідко. Всіх перебіжчиків відсилаємо до штабу куреня, а звідти додому. Перебіжчикам чи полоненим було суворо заборонено що-небудь відбирати, крім військових речей. Вогонь та наступ продовжувалися. Вночі, як звичайно, тривала стрілянина. Під час сильного гарматного обстрілу поранено важко стр. Г. На зойк товариша, незважаючи на ворожий вогонь, вискочив стр. М., щоб його рятувати. Та при цьому його самого було поранено. За відважний вчинок нагороджено його залізним хрестом другої кляси. Стр. Г. помер зараз по приїзді до лічниці. Його поховано на цвинтарі разом зі стр. Л. в Банській Щавниці.

                      Не дивлячись на тяжке положення, гумор не покидав стрільців. На безперервно обстрілюваній станції Жакель, кулеметники принесли патефон та слухали на переміну то музику, то розриви стрілен. Опісля, коли я говорив з перебіжчиками, вони подивляли відвагу наших стрільців та іронію в обличчі смерти. Ворожі летунські налети були майже щодня, і одного дня четар Д. був тяжко ранений в обидві ноги. Він прийшов до здоров'я у шпиталі в Чехії.

                       Постачання харчів та амуніції відбувалось лише вночі. Виснажена сотня чекала на зміну, яка прийшла ввечері 9 жовтня. Сотня з куреня »Кутґен« прийняла нашу лінію окопів. Ми всі думали про відпочинок та даремно. Наш курінь перекинули на відтинок фронту через с. Кольпахи під с. Бабіну, яку конечно треба було здобути.

                        Марш через гори й ліси по поганих, розмоклих, а до того каменястих дорогах валив обвантажених амуніцією стрільців з ніг. Та нічого не вдієш. Опанувавши вночі вихідні позиції в лісі, розпочались приготування до наступу.

                        День мрячний, нічого не видно. Курінний висилає стежі, які потрапили на ворожу стежу та мали при тому одного раненого. Командир тримає з полком телефонічний зв'язок та особисто провіряє вихідні позиції.

                       Година 17.00. Курінь рушає в наступ. Під загальні вигуки »слава» та під гураґанний піхотний вогонь ворог був змушений опустити свої добре розбудовані позиції та село Бабіну, запаливши перед тим великі стіжки збіжжя. Більшим силам ворога вдалося втекти поїздом. Палаючі стіжки освітлювали цілу ніч село та його околицю. Крім того, раз за разом запалювались у повітрі сигнальні та запальні кулі, тут і там клекотіли кулемети. О другій годині після півночі добиваюсь з тяжкою бідою до захопленого села. Головні обози виправлено окружною дорогою з Банської Щавниці на Крутну.

                       Ранок. Тут і там відкликаються кулемети, а далі ворог розпочав сильну артилерійну підготову. Перед полуднем ворог розпочав наступ на позиції третьої сотні, при підтримці літаків, ґранатометів та артилерії. Під натиском переважаючих сил ворога, мусіла вона дещо відступити. Наказ — і друга чота другої сотні йде на допомогу. Вже при займанні становищ згинув тоді вістун і ройовий Д. Його поховано на цвинтарі героїв в Банській Щавниці. Тоді теж поранено стрільців К. і П.

                       Стає загроза, що мусимо відступити з села Бабіна. Та своєчасно надходить допомога. Одна сотня з іншого куреня вдаряє на ворога з правого крила, при допомозі »небельверфера«. Не знаючи, що діється, ворог втікає панічно в напрямі міста Зволень, яке, за словами червоних комісарів, мало стати другим Сталінґрадом.

                       Причиною цілоденного наступу ворога, згідно з оповіданнями полонених, були докори зі сторони большевицьких комісарів, які закинули партизанам, що вони боягузи, коли дались кільком українцям витиснути з так сильно розбудованих позицій.

                        26 жовтня приходить наказ... "Ранком починаємо наступ крізь гори та ліси на Зволень. Взяти потрібну кількість амуніції та харчів". Обози мусіли залишитись, бо шляхи були міновані й обсаджені ворогом. їх треба було здобувати. В такий спосіб наше постачання було якийсь час перерване.

                        Цілоденний марш горами виснажував стрільців до краю. На щастя, ніде ворог не ставив спротиву. Тут і там зустрічаємо пусті ворожі встаткування, зброю та військові позиції. Попри нас переходять втікачі з ворожого війська. Десь на лівому крилі чути вибухи гарматних стрілен та клекіт кулеметів. Перебіжчики оповідають, що ворог відступає на місто Зволень і Банську Бистрицю, які перетворено на правдиві твердині.

                        Заходить сонце. Сотня займає за наказом висоти, а сотенний жде на дальші накази. З другою сотнею є курінний командир пполк. Вільднер. Вечером приготовляємо вихідні позиції до наступу. Сотник Т. частує присутніх горілкою із своєї невідсутньої польової пляшки. Вислана розвідка виявляє, що село перед містом Зволень вільне від ворога, який перед вечером відтягнувся до міста. На наказ курінного входимо до села і по цілоденному труді думаємо хоч трошки відпочити Та не судилось. Приходить надзвичайний наказ найвищого командувача німецькими військами на Словаччині: »Банська Бистриця, столиця партизан, мусить іще нині вночі бути взята».

                         Це поділало на хлопців, мов грім з ясного неба, бо німецькі частини переважно перекидались з місця на місце автами, а ми — лише власними ногами. Мимо цілоденного маршу треба було відбути ще тих кількадесят кілометрів, а може ще й наступати. Все це перевищує людські сили. Та наказ для вояка закон.

                          Надворі темно. Лише з боку Банської Бистриці блискають гармати. Мости порвані, треба обходити окружними шляхами. Ворог опустив і Зволень. Переходимо його мовчки.

                          Нараз приходить повідомлення, що ворог після короткого бою опустив місто. Він злякався оточення, бо наступаюча німецька дивізія »Татра« відтинала йому останній шлях відступу.

                          Цікаво буде для читача, скільки це правди з тим "другим Сталінґрадом". Отже факт, що ворог розбудував і уфортифікував долину, яка веде з міста Зволень до Банської Бистриці. Покрив її величезною сіткою добре збудованих та масових бункрів, перекопав двома протитанковими ровами та загородами. Асфальтову дорогу й залізничну лінію заложено протитанковими бльоками та підміновано. На горах розбудовано різні обсерваційні пункти та становища для важкої і легкої зброї. Кожний квадратний метр землі був вкритий смертоносним вогнем. Коли б довелось брати це місто приступом, то не одне молоде життя згасло б. Але словаки, пізнавши підлу політику большевиків, почали масово дезертирувати з війська.

                          От здалека вже видніють на овиді синіх гір вежі радіовисильні Банської Бистриці, на хвилях якої ще вчора можна було почути »Єслі завтра война« чи «Катюшу«. В місті почав уже діяти майже весь міський апарат. Ворог утік у Низькі та Високі Татри.

                          Година 9 рано.

                          Ми маршируємо в місто, в якому ще ніччю гуляв ворог. На краю міста зустрічаємо знайомих українців. Зайнявши відповідні забезпечення, сотня перейшла до відпочинку. Після двох днів довелось іти навздогін за ворогом у гори. Вночі спускаємось у місто та вмаршировуємо в напрямі сіл Брусно і Св. Андрей, а звідси в гори, на висоту 1680 м.
Тут зустрічаємо великі маси словацького війська, яке, кинувши зброю, вертає додому. В горах залишились лише справжні партизани: большевики, чехословацька парашутна бригада з великою кількістю зброї. В горах треба обережно просуватись. Довкола мряка, не видно нічого на десять кроків. Одинока наша сполука зі штабом — телефон, що його тягнуть наші телефоністи.

                        Ліворуч іде третя сотня, праворуч — перша. Біля нас курінний і його штаб. Обидва з сотенним провадять сотню. Перед полуднем зліва чути клекіт кулеметів. Так, це б'ється третя сотня.

                        Вечером сотенний хоче нав'язати сполуку з сусідніми сотнями сиґнальними ракетами, одначе вони не діють через густу мряку. Вночі ворог перетинає нам телефонічний кабель. Над ранок вдалося телефоністам привести його до порядку. Морозний ранок. Мряка зникла, отже сигнальні ракети запалюються. Маємо вже сяку-таку сполуку. Багато партизан не сподівалось, щоб ми аж так далеко загнались за ними. Вони прямо самі лізли нам у руки. Їх роззброювано та відсилано, як полонених. Під час сутичок з однією ворожою групою був поранений стр. Г.

                        По трьох днях, розбивши сили ворога, курінь вернувся назад до села Брусно. Звідси помарширував на містечко Гронец. Наша сотня зайняла оборонну лінію в селі Крамніца між горами. Була половина листопада.

                       17 листопада сотня залишає село Крамніца, а в наказі стоїть: "Війна на Словаччині закінчена, триває лише партизанська діяльність".

                       Наші вояки, мимо того, що пройшли сотки кілометрів, були в бадьорому настрої. Хлібак у кожного 6ув повний, »фельдфляша« теж. В кожного була здобута пістоля. Дрантиві німецькі вози та коні й озброєння замінено всім зовсім новим.

                        Від'їжджаючи з Нойгамеру — крім кулеметів — нам бракувало ще рушниць, машинових пістоль, а тепер сотня й цілий курінь були вповні забезпечені військовим встаткуванням, ще й з надвишкою. Нагромаджено багато автоматичної зброї. Від перших днів стрільці рвались до бою, щоб лише здобути у ворога бракуючу нам зброю. Треба підкреслити, що не бракувало в нас совєтських автоматичних пістоль найновішого типу. Сотник Т. не ходив уже пішки, а їхав гарним військовим автом. Харчові запаси були також добрі. Багато військового майна відіслав курінь ще перед тим до Дивізії, як воєнну здобич.

                        Шістьох стрільців та підстаршин і сот. Т. нагороджено залізним хрестом другої кляси (в одній лише сотні).

                        30 листопада, під звуки дивізійної оркестри, привітав наш курінь полк. Дерн зі своїм штабом у казарнях »Стефаника« в Жіліні.

                         Гордо крокували наші вояки під проводом свого курінного полк. Вільднера, якого полюбили в боях та називали батьком, хоч він був чужинцем. У Жиліні. по двох днях відпочинку, наш курінь перейняв охорону міста.

                          На основі моїх записок, я зробив такий облік. Бойовий курінь »Вільднер« 6ув на Словаччині: днів: 145 (від 27. 9. 44 до 8. 2. 45); з того провів: 46 маршових, 48 у бойових діях. 45 в казарні (Жіліна). 6 на відпочинку.

Ми пройшли: 1598 км.; з того: 1061 км. пішком (625 км. бойовий марш). 252 км. автами, 285 км. поїздом; денно коло 35 км.
"Сурмач", Лондон, 1986, ч. 1-4.