понеділок, 25 грудня 2017 р.

Ми присягали Україні

Богдан Припхан, xop. I. УД.

У квітні 1945 р. Українська Дивізія держала відтинок фронту під Фельдбахом, у Стирії (Австрія). На кінці березня дивізія поповнилась свіжовишколеними молодими старшинами із Позен-Трескав і Лешан. Їх було порозділювано в різних частинах дивізії, починаючи від фронтових і кінчаючи запасними. Між ними і мене було також приділено в перших днях квітня, на велике моє здивування, як другого старшину до доручень штабу 29 полку. Як виявилося пізніше, це моє призначення маю завдячувати тільки тодішнім специфічним обставинам. Дивізія тоді, так би сказати українізувалася. Німці, головне, підстаршини, що належали до нашої дивізії, почали масово носити українських „левиків", і тоді то штаб 29 полку не маючи ні одного старшини-українця, затримав мене у себе. Тій обставині завдячую я тодішнє своє призначення.

29. полком тоді командував полк. Дерн, якого пізніше замінив, через хворобу Дерна, відомий українцям підполк. Вільднер. На відтинку дивізії по бурхливих днях боїв прийшло умовне „заспокоєння". Фронт стабілізувався, і ні з одного, ні з другого боку не було поважніших дій. 20 полк утримував тоді відомий із попередніх боїв замок Гляйхенберґ та позиції із правої та лівої сторони від нього. Праворуч від 29. полку стояв 31. полк, а ліворуч — 30. полк.

Штаб 29. полку перебував тоді в селі Марієндорф, розташованому в невеликій кітловині за кілька кілометрів від фронту, що й творило природну охорону проти ворожого гарматнього вогню. Я перебував тоді з кількома стрільцями на полковому обсерваційному пункті, що був на одному із вище положених місць за 800-1000 метрів від місця осідку штабу.

Серед таких умов дістав я вранці 14 квітня телефонне повідомлення з наказом негайно прибути до штабу полку. На місці я довідався, що пополудні приїздить ген. Павло Шандрук, головнокомандувач Української Національної Армії, до складу якої входить наша дивізія, як Перша Дивізія УНА. Я з двома підстаршинами маю дістатись до штабу 30. полку, щоби взяти там участь як представник 29. полку в присязі, яка має відбутися пополудні.

Одягнувши свою найкращу уніформу, (т. зв. „гарнітур А"), я вибрався пополудні пам'ятного 14. квітня з двома підстаршинами до штабу 30. полку. Забрали ми з собою також і шоломи. День був гарний, весняний, сонячний. Надворі спокійно, тільки гомін гарматної перестрілки нагадував про недалекий фронт.

Коло штабу 30. полку (назви місцевости не пам'ятаю) зустрів я багатьох своїх знайомих, м. інш. хорунжого Гавриляка, який прибув туди так, як і я, як представник 31. полку. Ми зайшли разом із ним до нашого знайомого хорунжого Шарка, який був тоді старшиною для доручень при штабі 30 полку. Там ми довідалися, що хорунжий Гавриляк і я маємо сьогодні  присягати.

В означену годину ми вишикувалися на недалекій площі до присяги. Участь у присязі брали, головне, підрозділи 30. полку, не заняті на фронті та деякі запасні одиниці. Із інших частин прибули тільки представники. Головна ж маса вояцтва була на фронті.

Вояцтво вишикувалось чотирокутником. Посередині поставлено гранатомет і побудовано на скору руку трибуну. По правій стороні від трибуни вишикувались старшини. На даний знак хорунж. Гаврилик і я виступили із лав та підійшли до гранатомета, ставши до себе обличчям і маючи гранатомет посередині. На дану команду всі стали струнко. Ми поклали ліві руки на дуло гранатомета, а праві піднесли догори. Перед нами, обличчям до трибуни став ген. Шандрук із піднесеною правою рукою. На мовниці стояв дивізійний капелян пор. о. Левенець, який почав проводити присягу. Трибуна була прикрашена українськими прапорами. Вголос лунали слова присяги та відбивались від недалекого лісу. Це ж Перша Дивізія входить в склад Української Національної Армії! Перша дивізія присягає на вірність Україні. Дивізія тільки одна, але їх мало бути ше багато... Лунко звучали слова присяги, що їх промовляв наш капелян:

„Присягаю Всемогучому Богові перед Святою Його Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя ні здоров'я, скрізь та повсякчас під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій Нарід і Батьківщину — Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю як вояк Українського Національного Війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно й беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможе Бог і Пречиста Мати, амінь.

Присягаю на Український Національний Прапор, не шкодуючи ні життя ні здоров'я скрізь і повсякчас зі зброєю в руках боротися за Український нарід та за свою Батьківщину-Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю як вояк Українського Національного Війська
виконувати всі накази своїх начальників слухняно й беззастережно, службові доручення тримати в таємницi."

Весняне сонце ще останніми своїми післяполудневими промінями ясно освічує вояків Української Національної Армії і своїм сяйвом зміцніле в кожного з присутніх віру в успішне закінчення Великої Справи, що її бере на себе в цю хвилину Українська Національна Армія. Здалека чути відгомін гармат, який показує на те, що ми перебуваємо в розпалі війни з нашим найлютішим ворогом — большевиками і що та війна для нас, українців, навіть по поразці Німеччини ще далеко не закінчена. Наша остаточна мета — Українська Незалежна Соборна Держава. Кожний з нас на момент переноситься думками на рідні землі, знедолені довгою війною та чужинецьким ярмом і кожний у цю хвилину урочисто обіцяє гідно нести прапор Першої Дивізії Української Національної Армії і доти не спочити, поки український прапор не замає над вільним Києвом.

Із задуми виводять нас енергійні., вояцькі слова головнокомандувача Української Національної Армії ген. Павла Шандрука. Присяга скінчилася, і тепер генерал Шандрук у короткій промові ще раз чітко з'ясовує нам наше теперішнє воєнне становище й умови, в яких прийшло до створення УНА, а також завдання, що стоять перед нами, вояками.

Тяжко усвідомити собі вагу хвилини. Ми ж перестали бути складовою частиною німецької армії, ми входимо як Перша Дивізія до складу Української Національної Армії, яка має своєю метою визволення нашої Батьківщини. Чи зуміємо не ми як належиться виконати покладений на нас oбов"язок?

Головнокомандувач УНА ген. Шандрук переводить ще інспекцію присутнього вояцтва, після того відбувається парадний перемарш частин перед генералом.

***

Ми присягали, що не складемо зброї, аж поки не виборемо долі нашій знедоленій Батьківщині.
І тепер, розпорошені по всіх частинах світу, ми готові на перший поклик стати під стяги УНА. Ми твердо віримо, що вже недалекий той час, коли ми зможемо виконати слова нашої присяги, і коли ми як переможні частини Української Національної Армії ввійдемо до нашої визволеної столиці — Києва.


Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1951. – Ч. 4(6)