Перші жертви

(Зі споминів військового звітодавця Р. Т.)

 

При головному шляху Львів—Київ, на віддалі може одного кілометра від Бродів, під лісом у затиші розташований маленький воєнний цвинтар. Він різниться від усіх інших тим, що нема на ньому величавих пам'ятників та гранітних гробівців, ні так притаманних нашим цвинтарям тінистих лип та струнких тополь. Лише вкриті травою могили з малими березовими хрестами, на котрих настромлені ржаві шоломи, що в них сумно виграє вітер...

                                                                     *     *     *

Провесна 1944 року Броди переживають незвичайний день. Вже з ранку помітний особливий рух. Мешканці міста та селяни з довколишніх сіл, святково вдягнені, прямують до міста то пішки, то возами. Вони прямують туди, щоб узяти участь у похороні двох стрільців, що перші впали в бою, охороняючи українську людність від комуністичних польських партизанів у селі Гута Пеняцька.

Жалібна церемонія почалася в місцевому шпиталі в присутності духовенства, представників українських центральних установ та організацій, адміністрації, почесної військової варти та величезної маси громадянства. Кількість вінків свідчила, як болюче відчули українці перші жертви своєї молодої дивізії. Під звуки похоронного співу сумна процесія доходить до місця вічного спочинку.

... Панахида, короткі пращальні промови, чота віддає почесну сальву — і дві домовини, вкриті національними прапорами, глухо западаються в глинясту брідську землю. Навіть сонце проглянуло на хвилину крізь темні олив'яні хмари, щоб хоч кількома ясними, хоч холодними промінями попращати молодих героїв.

                                                                  *      *      *

Повертаючись у вечері до Львова, зауважую зі шляху декілька постатей на цвинтарі. Висідаю з авта й обережно підходжу ближче. З-поза кущів бачу: це брідські дівчата, вдячні своїм оборонцям, прийшли по-свойому прибрати дорогі могили... І тихенько несеться з дівочих уст улюблена стрільцями пісня:

Напиши до батька, напиши до неньки. 
Напиши до любої дівчини, 
Що гостра куля грудь мою пробила 
В бою за волю України ...

Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1951. – Ч. 4(6)