Листівка, випущена на честь 75-річчя створення Дивізії "Галичина". Пластова Пошта в Україні, Львів, 2018 р. Художнє оформлення В'ячеслав Стебницький. Наклад 50 прим.
неділя, 29 квітня 2018 р.
Урочисте погашення.
Конверт із маркою яку погашено на честь 75-річчя створення Української Дивізії. Тут не видно, але левик на марці і напис "Галичина" - тиснені золотом, а те, що видно, як сіре - тиснене сріблом.
середа, 25 квітня 2018 р.
До 75-річчя створення Дивізії.
Блок, випущений на честь 75-річчя створення Української Дивізії Військ СС "Галичина" (пізніше 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії). Автор Олег Кіналь.
понеділок, 25 грудня 2017 р.
Ми присягали Україні
Богдан Припхан, xop. I. УД.
У квітні 1945 р. Українська Дивізія держала відтинок фронту під Фельдбахом, у Стирії (Австрія). На кінці березня дивізія поповнилась свіжовишколеними молодими старшинами із Позен-Трескав і Лешан. Їх було порозділювано в різних частинах дивізії, починаючи від фронтових і кінчаючи запасними. Між ними і мене було також приділено в перших днях квітня, на велике моє здивування, як другого старшину до доручень штабу 29 полку. Як виявилося пізніше, це моє призначення маю завдячувати тільки тодішнім специфічним обставинам. Дивізія тоді, так би сказати українізувалася. Німці, головне, підстаршини, що належали до нашої дивізії, почали масово носити українських „левиків", і тоді то штаб 29 полку не маючи ні одного старшини-українця, затримав мене у себе. Тій обставині завдячую я тодішнє своє призначення.
29. полком тоді командував полк. Дерн, якого пізніше замінив, через хворобу Дерна, відомий українцям підполк. Вільднер. На відтинку дивізії по бурхливих днях боїв прийшло умовне „заспокоєння". Фронт стабілізувався, і ні з одного, ні з другого боку не було поважніших дій. 20 полк утримував тоді відомий із попередніх боїв замок Гляйхенберґ та позиції із правої та лівої сторони від нього. Праворуч від 29. полку стояв 31. полк, а ліворуч — 30. полк.
Штаб 29. полку перебував тоді в селі Марієндорф, розташованому в невеликій кітловині за кілька кілометрів від фронту, що й творило природну охорону проти ворожого гарматнього вогню. Я перебував тоді з кількома стрільцями на полковому обсерваційному пункті, що був на одному із вище положених місць за 800-1000 метрів від місця осідку штабу.
Серед таких умов дістав я вранці 14 квітня телефонне повідомлення з наказом негайно прибути до штабу полку. На місці я довідався, що пополудні приїздить ген. Павло Шандрук, головнокомандувач Української Національної Армії, до складу якої входить наша дивізія, як Перша Дивізія УНА. Я з двома підстаршинами маю дістатись до штабу 30. полку, щоби взяти там участь як представник 29. полку в присязі, яка має відбутися пополудні.
Одягнувши свою найкращу уніформу, (т. зв. „гарнітур А"), я вибрався пополудні пам'ятного 14. квітня з двома підстаршинами до штабу 30. полку. Забрали ми з собою також і шоломи. День був гарний, весняний, сонячний. Надворі спокійно, тільки гомін гарматної перестрілки нагадував про недалекий фронт.
Коло штабу 30. полку (назви місцевости не пам'ятаю) зустрів я багатьох своїх знайомих, м. інш. хорунжого Гавриляка, який прибув туди так, як і я, як представник 31. полку. Ми зайшли разом із ним до нашого знайомого хорунжого Шарка, який був тоді старшиною для доручень при штабі 30 полку. Там ми довідалися, що хорунжий Гавриляк і я маємо сьогодні присягати.
В означену годину ми вишикувалися на недалекій площі до присяги. Участь у присязі брали, головне, підрозділи 30. полку, не заняті на фронті та деякі запасні одиниці. Із інших частин прибули тільки представники. Головна ж маса вояцтва була на фронті.
Вояцтво вишикувалось чотирокутником. Посередині поставлено гранатомет і побудовано на скору руку трибуну. По правій стороні від трибуни вишикувались старшини. На даний знак хорунж. Гаврилик і я виступили із лав та підійшли до гранатомета, ставши до себе обличчям і маючи гранатомет посередині. На дану команду всі стали струнко. Ми поклали ліві руки на дуло гранатомета, а праві піднесли догори. Перед нами, обличчям до трибуни став ген. Шандрук із піднесеною правою рукою. На мовниці стояв дивізійний капелян пор. о. Левенець, який почав проводити присягу. Трибуна була прикрашена українськими прапорами. Вголос лунали слова присяги та відбивались від недалекого лісу. Це ж Перша Дивізія входить в склад Української Національної Армії! Перша дивізія присягає на вірність Україні. Дивізія тільки одна, але їх мало бути ше багато... Лунко звучали слова присяги, що їх промовляв наш капелян:
„Присягаю Всемогучому Богові перед Святою Його Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя ні здоров'я, скрізь та повсякчас під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій Нарід і Батьківщину — Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю як вояк Українського Національного Війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно й беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможе Бог і Пречиста Мати, амінь.
Присягаю на Український Національний Прапор, не шкодуючи ні життя ні здоров'я скрізь і повсякчас зі зброєю в руках боротися за Український нарід та за свою Батьківщину-Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю як вояк Українського Національного Війська
виконувати всі накази своїх начальників слухняно й беззастережно, службові доручення тримати в таємницi."
Весняне сонце ще останніми своїми післяполудневими промінями ясно освічує вояків Української Національної Армії і своїм сяйвом зміцніле в кожного з присутніх віру в успішне закінчення Великої Справи, що її бере на себе в цю хвилину Українська Національна Армія. Здалека чути відгомін гармат, який показує на те, що ми перебуваємо в розпалі війни з нашим найлютішим ворогом — большевиками і що та війна для нас, українців, навіть по поразці Німеччини ще далеко не закінчена. Наша остаточна мета — Українська Незалежна Соборна Держава. Кожний з нас на момент переноситься думками на рідні землі, знедолені довгою війною та чужинецьким ярмом і кожний у цю хвилину урочисто обіцяє гідно нести прапор Першої Дивізії Української Національної Армії і доти не спочити, поки український прапор не замає над вільним Києвом.
Із задуми виводять нас енергійні., вояцькі слова головнокомандувача Української Національної Армії ген. Павла Шандрука. Присяга скінчилася, і тепер генерал Шандрук у короткій промові ще раз чітко з'ясовує нам наше теперішнє воєнне становище й умови, в яких прийшло до створення УНА, а також завдання, що стоять перед нами, вояками.
Тяжко усвідомити собі вагу хвилини. Ми ж перестали бути складовою частиною німецької армії, ми входимо як Перша Дивізія до складу Української Національної Армії, яка має своєю метою визволення нашої Батьківщини. Чи зуміємо не ми як належиться виконати покладений на нас oбов"язок?
Головнокомандувач УНА ген. Шандрук переводить ще інспекцію присутнього вояцтва, після того відбувається парадний перемарш частин перед генералом.
І тепер, розпорошені по всіх частинах світу, ми готові на перший поклик стати під стяги УНА. Ми твердо віримо, що вже недалекий той час, коли ми зможемо виконати слова нашої присяги, і коли ми як переможні частини Української Національної Армії ввійдемо до нашої визволеної столиці — Києва.
Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1951. – Ч. 4(6)
У квітні 1945 р. Українська Дивізія держала відтинок фронту під Фельдбахом, у Стирії (Австрія). На кінці березня дивізія поповнилась свіжовишколеними молодими старшинами із Позен-Трескав і Лешан. Їх було порозділювано в різних частинах дивізії, починаючи від фронтових і кінчаючи запасними. Між ними і мене було також приділено в перших днях квітня, на велике моє здивування, як другого старшину до доручень штабу 29 полку. Як виявилося пізніше, це моє призначення маю завдячувати тільки тодішнім специфічним обставинам. Дивізія тоді, так би сказати українізувалася. Німці, головне, підстаршини, що належали до нашої дивізії, почали масово носити українських „левиків", і тоді то штаб 29 полку не маючи ні одного старшини-українця, затримав мене у себе. Тій обставині завдячую я тодішнє своє призначення.
29. полком тоді командував полк. Дерн, якого пізніше замінив, через хворобу Дерна, відомий українцям підполк. Вільднер. На відтинку дивізії по бурхливих днях боїв прийшло умовне „заспокоєння". Фронт стабілізувався, і ні з одного, ні з другого боку не було поважніших дій. 20 полк утримував тоді відомий із попередніх боїв замок Гляйхенберґ та позиції із правої та лівої сторони від нього. Праворуч від 29. полку стояв 31. полк, а ліворуч — 30. полк.
Штаб 29. полку перебував тоді в селі Марієндорф, розташованому в невеликій кітловині за кілька кілометрів від фронту, що й творило природну охорону проти ворожого гарматнього вогню. Я перебував тоді з кількома стрільцями на полковому обсерваційному пункті, що був на одному із вище положених місць за 800-1000 метрів від місця осідку штабу.
Серед таких умов дістав я вранці 14 квітня телефонне повідомлення з наказом негайно прибути до штабу полку. На місці я довідався, що пополудні приїздить ген. Павло Шандрук, головнокомандувач Української Національної Армії, до складу якої входить наша дивізія, як Перша Дивізія УНА. Я з двома підстаршинами маю дістатись до штабу 30. полку, щоби взяти там участь як представник 29. полку в присязі, яка має відбутися пополудні.
Одягнувши свою найкращу уніформу, (т. зв. „гарнітур А"), я вибрався пополудні пам'ятного 14. квітня з двома підстаршинами до штабу 30. полку. Забрали ми з собою також і шоломи. День був гарний, весняний, сонячний. Надворі спокійно, тільки гомін гарматної перестрілки нагадував про недалекий фронт.
Коло штабу 30. полку (назви місцевости не пам'ятаю) зустрів я багатьох своїх знайомих, м. інш. хорунжого Гавриляка, який прибув туди так, як і я, як представник 31. полку. Ми зайшли разом із ним до нашого знайомого хорунжого Шарка, який був тоді старшиною для доручень при штабі 30 полку. Там ми довідалися, що хорунжий Гавриляк і я маємо сьогодні присягати.
В означену годину ми вишикувалися на недалекій площі до присяги. Участь у присязі брали, головне, підрозділи 30. полку, не заняті на фронті та деякі запасні одиниці. Із інших частин прибули тільки представники. Головна ж маса вояцтва була на фронті.
Вояцтво вишикувалось чотирокутником. Посередині поставлено гранатомет і побудовано на скору руку трибуну. По правій стороні від трибуни вишикувались старшини. На даний знак хорунж. Гаврилик і я виступили із лав та підійшли до гранатомета, ставши до себе обличчям і маючи гранатомет посередині. На дану команду всі стали струнко. Ми поклали ліві руки на дуло гранатомета, а праві піднесли догори. Перед нами, обличчям до трибуни став ген. Шандрук із піднесеною правою рукою. На мовниці стояв дивізійний капелян пор. о. Левенець, який почав проводити присягу. Трибуна була прикрашена українськими прапорами. Вголос лунали слова присяги та відбивались від недалекого лісу. Це ж Перша Дивізія входить в склад Української Національної Армії! Перша дивізія присягає на вірність Україні. Дивізія тільки одна, але їх мало бути ше багато... Лунко звучали слова присяги, що їх промовляв наш капелян:
„Присягаю Всемогучому Богові перед Святою Його Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя ні здоров'я, скрізь та повсякчас під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій Нарід і Батьківщину — Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю як вояк Українського Національного Війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно й беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможе Бог і Пречиста Мати, амінь.
Присягаю на Український Національний Прапор, не шкодуючи ні життя ні здоров'я скрізь і повсякчас зі зброєю в руках боротися за Український нарід та за свою Батьківщину-Україну. Свідомий великої відповідальности, присягаю як вояк Українського Національного Війська
виконувати всі накази своїх начальників слухняно й беззастережно, службові доручення тримати в таємницi."
Весняне сонце ще останніми своїми післяполудневими промінями ясно освічує вояків Української Національної Армії і своїм сяйвом зміцніле в кожного з присутніх віру в успішне закінчення Великої Справи, що її бере на себе в цю хвилину Українська Національна Армія. Здалека чути відгомін гармат, який показує на те, що ми перебуваємо в розпалі війни з нашим найлютішим ворогом — большевиками і що та війна для нас, українців, навіть по поразці Німеччини ще далеко не закінчена. Наша остаточна мета — Українська Незалежна Соборна Держава. Кожний з нас на момент переноситься думками на рідні землі, знедолені довгою війною та чужинецьким ярмом і кожний у цю хвилину урочисто обіцяє гідно нести прапор Першої Дивізії Української Національної Армії і доти не спочити, поки український прапор не замає над вільним Києвом.
Із задуми виводять нас енергійні., вояцькі слова головнокомандувача Української Національної Армії ген. Павла Шандрука. Присяга скінчилася, і тепер генерал Шандрук у короткій промові ще раз чітко з'ясовує нам наше теперішнє воєнне становище й умови, в яких прийшло до створення УНА, а також завдання, що стоять перед нами, вояками.
Тяжко усвідомити собі вагу хвилини. Ми ж перестали бути складовою частиною німецької армії, ми входимо як Перша Дивізія до складу Української Національної Армії, яка має своєю метою визволення нашої Батьківщини. Чи зуміємо не ми як належиться виконати покладений на нас oбов"язок?
Головнокомандувач УНА ген. Шандрук переводить ще інспекцію присутнього вояцтва, після того відбувається парадний перемарш частин перед генералом.
***
Ми присягали, що не складемо зброї, аж поки не виборемо долі нашій знедоленій Батьківщині.І тепер, розпорошені по всіх частинах світу, ми готові на перший поклик стати під стяги УНА. Ми твердо віримо, що вже недалекий той час, коли ми зможемо виконати слова нашої присяги, і коли ми як переможні частини Української Національної Армії ввійдемо до нашої визволеної столиці — Києва.
Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1951. – Ч. 4(6)
понеділок, 6 листопада 2017 р.
Маніпуляція свідомістю: воєнні злочини дивізії "Галичина"
Роман Пономаренко
кандидат історичних наук (Харків)
В одній зі своїх статтей я розглянув відверту фальсифікацію поляками історії дивізії військ СС "Галичина". Пройшов рік, а актуальності стаття не втратила, що свідчить про те, що проблема залишилась на тому ж рівні, що й була. Якщо не гірше, бо нещодавно міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський в ефірі одного з польських телеканалів виступив з черговою порцією ворожих заяв стосовно України. Серед іншого, пан міністр заявив, що польська сторона запускає процедури, які "не допускатимуть людей, що демонструють вкрай антипольські позиції, на територію Польщі. Люди, які демонстративно носять мундири СС "Галичина", до Польщі не в’їдуть" – наголосив Ващиковський.
Цікава заява, особливо тим, що пан міністр зовсім не згадав про УПА, але черговий раз дісталося українській дивізії військ СС.
Заклик на вступ до дивізії в одному з українських міст
І все це при тому, що поляки відверто вороже поставилися до створення дивізії та при кожному зручному випадку демонстрували свій негатив українцям.
Стосовно другого моменту, то зауважимо, що українська дивізія ніде та ніким не визнана злочинною організацією чи угрупованням, жодним судом. А поширені закиди стосовно того, що Нюрнберзький трибунал визнав дивізію "Галичина" та війська СС, до яких вона належала, злочинними організаціями, як виявилось, не відповідають дійсності. Також, жодного її вояка не було звинувачено та засуджено за злочини, здійснені під час служби в дивізії.
Не дивлячись на ці очевидні факти, звинувачення дивізії "Галичина" у воєнних злочинах в Польщі вже стало традицією. Можна навіть сказати, що вони стали однією з певних складових, на яких сьогодні базується польська історична пам'ять. Причому висуваються ці обвинувачення не лише польськими (такий приклад я розглядав в своїй згаданій вище статті), але і західними істориками, що відразу додає їм ваги в очах польського істеблішменту.
Наприклад, шведський історик П. Рудлінґ присвятив свої наукові пошуки історії співпраці українців із Третім Райхом. Звісно, така гаряча тема, як дивізія "Галичина" та військові злочини, що їй приписують, не могли пройти повз його увагу.
У своїй відомій статті They Defended Ukraine: The 14.Waffen-Grenadier-Division der SS (Galizische Nr. 1), що в 2012 році була надрукована відомим історичним журналом The Journal of Slavic Military Studies, Рудлінґ навів цілу низку нібито скоєних дивізійниками злочинів проти поляків. Сьогодні його дані уособлюють найостанніші звинувачення "Галичини" у військових злочинах в так званій академічній науці, тому слід розглянути їх детальніше.
Мова йде про вбивства цивільного населення та повне винищення кількох польських сіл в Галичині (наприклад, села Завонє, Ясениця Польська, Будка Незнановська та Павлув) в першій половині 1944 року. Відразу зауважимо, що дивізія "Галичина" до цього не має відношення, оскільки в цих подіях був задіяний 4-й галицький добровольчий полк СС, який існував окремо і до дивізії не відносився (хоча, прямо скажемо, що в Україні та на Заході цей полк нерідко помилково ототожнюють з дивізією "Галичина").
Далі, прискіпливий розбір наведених Рудлінґом даних показує, що абсолютно в усіх перелічених випадках жодних воєнних злочинів українськими вояками скоєно не було. Кожний із цих епізодів ми детально проаналізували в своїй книзі "Галицькі добровольчі полки СС" (Тернопіль: Мандрівець, 2017), тому не будемо в цій статті відхилятися на глибоку історичну розвідку.
Лише зауважимо, що весною 1944 року 4-й галицький полк СС був задіяний німецьким командуванням у евакуації цивільного населення в тилові райони в зв’язку з наближенням лінії фронту. І навіть наявні польські джерела повністю спростовують заяви про масові винищення населення та пацифікації цих сіл (ці дані можна у вільному доступі подивитися тут). Отже, всі звинувачення Рудлінґа розбиваються вщент при більш-менш об’єктивному аналізі.
Ще однією улюбленою розвагою поляків є інкримінація дивізії "Галичина" здійснення злочинів під час придушення Варшавського повстання 1944 року. Проте, істориками вже давно доведено, що жоден з підрозділів української дивізії військ СС не був задіяний у боях з повстанцями у Варшаві. Причому, про це пишуть не лише українські автори, яких поляки могли б звинуватити у тенденційності, але і американські, іспанські, німецькі та навіть польські дослідники.
Зокрема, в найбільш авторитетному польському дослідженні присвяченому німецьким силам, які брали участь у придушені Варшавського повстання (книга Sawicki T. Rozkaz zdławić powstanie. Niemcy i ich sojusznicy w walce z powstaniem warszawskim. Warszawa: Bellona, 2010), дивізія "Галичина" не згадується взагалі. Тим не менш, ці звинувачення періодично лунають, оскільки перебуваючи в полоні міфів, польська громадськість зовсім не поспішає з нього звільнитися.
Заради справедливості зауважимо, що в одному-єдиному випадку поляки мають певну рацію. Свій головний рахунок до українських дивізійників вони можуть виставити за знищення села Гута Пеняцька в лютому 1944 року. Детальний аналіз цього епізоду ми здійснили в своїй книзі "Галицькі добровольчі полки СС".
Українські вояки дивізії військ СС "Галичина" у Словаччині
Зауважимо, що до цієї акції дивізія "Галичина" також не має відношення, винуватцем був 2-й батальйон 4-го галицького добровольчого полку СС, разом із загоном УПА. Звісно, суті справи це не змінює, але варто згадати, що даний трагічний епізод став відголоском палаючого україно-польського конфлікту та був спровокований саме польською стороною. І найголовінше – все було здійснено за німецьким наказом, і тому дані події не можуть розглядатися як самостійна українська протипольська акція.
У цілому, можна констатувати, що більшість звинувачень українців у воєнних злочинах проти поляків беруть початок ще з часів війни та ґрунтуються на сумнівних джерелах та свідченнях, а нерідко, взагалі на чутках. Це стосується більшості тогочасних звітів польської Армії Крайової, що спрямовувались в Лондон, так само, як і звітів УПА та радянських партизанів. Можна сказати, що це "хвороба" будь-яких документів воєнного часу. Нажаль, зазвичай, історики не схильні перевіряти інформацію з подібних джерел на достовірність та сприймають її як беззаперечне джерело, а дарма.
У сенсі розмов про воєнні злочини дивізії "Галичина" варто підкреслити, що інші "зацікавлені" країни подібних звинувачень не висували. Мова йде про Словаччину та Словенію, де дивізія "Галичина" в кінці 1944 – на початку 1945 років займалась боротьбою з місцевими партизанами.
Добре відомо, що антипартизанські дії в принципі ведуться брутальними методами, і будь який воєнний конфлікт за останні 50 років це підтверджує. Проте відсутність жодних закидів з приводу воєнної злочинності українських вояків під час подібних акцій в цих країнах найкращим чином ілюструють, як саме воювали українці – коректно по відношенню до цивільного населення.
Офіційна віповідь Українського інституту національної пам'яті на звернення журналіста Дениса Рафальського щодо символіки дивізії "Галичина"
Загалом, не треба глузувати з історичних знань керівника польського МЗС. Він не є фахівцем, щоб розбиратися в перипетіях історичних проблем. Проте претензії можна висунути польським історикам, які з кон’юнктурних міркувань, маючи на руках усі факти, свідомо спотворюють історичну картину. Саме завдяки ним постійно підігріваються антиукраїнські настрої в Польщі та створюються умови, які унеможливлюють порозуміння між двома країнами. А пан міністр всього лише продукт цієї системи, який змушений грати за встановленими правилами.
Ну і стосовно мундирів та їх носіння. Зауважимо, що символіка дивізії "Галичина" є повністю легальною в Україні, про що 16 травня 2017 року Український інститут національної пам’яті надав відповідне роз’яснення. Треба заспокоїти польське МЗС – в Україні уніформу дивізії носять або кіноактори під час зйомок, або військово-історичні реконструктори виключно під час пам’ятних чи історичних заходів.
Правда, роблять вони це "демонстративно", як і зауважив міністр, але інакше в даних випадках не можна, бо тоді взагалі втрачається весь сенс проведення таких заходів. До речі, подібні реконструкторські клуби також існують і в Польщі, проте якихось претензій до них з боку польської влади нема. То чого вони тоді висуваються до українців?
"Історична Правда"
Підписатися на:
Дописи (Atom)