понеділок, 6 листопада 2017 р.

Маніпуляція свідомістю: воєнні злочини дивізії "Галичина"



Роман Пономаренко
кандидат історичних наук (Харків)


           



                В одній зі своїх статтей я розглянув відверту фальсифікацію поляками історії дивізії військ СС "Галичина". Пройшов рік, а актуальності стаття не втратила, що свідчить про те, що проблема залишилась на тому ж рівні, що й була. Якщо не гірше, бо нещодавно міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський в ефірі одного з польських телеканалів виступив з черговою порцією ворожих заяв стосовно України. Серед іншого, пан міністр заявив, що польська сторона запускає процедури, які "не допускатимуть людей, що демонструють вкрай антипольські позиції, на територію Польщі. Люди, які демонстративно носять мундири СС "Галичина", до Польщі не в’їдуть" – наголосив Ващиковський.

               Цікава заява, особливо тим, що пан міністр зовсім не згадав про УПА, але черговий раз дісталося українській дивізії військ СС.
      
               Неприйняття дивізії "Галичина" польською стороною ґрунтується на переконанні, що це було відверто злочинне та антипольське формування. Розглянемо ці моменти детальніше.

               Найбільш парадоксальним є те, що дивізію військ СС "Галичина" взагалі не можна розглядати як українське формування, спрямоване проти поляків. При створенні дивізії антипольська риторика не використовувалась взагалі. Не було подібної пропаганди і в самій дивізії. Проте добре відомий випадок, коли офіцер дивізії, знаний український політичний діяч Дмитро Паліїв, в травні 1944 року, під час зустрічі райхсфюрера СС Генріха Гіммлера з офіцерами дивізії заявив: "Нехай мені буде вільно ось тут у вашій присутності, райхсфюрер, заявити, що ми українці не збираємось різати поляків і не тому ми добровільно зголосились у ряди Дивізії "Галичина"".


 Заклик на вступ до дивізії в одному з українських міст


                   І все це при тому, що поляки відверто вороже поставилися до створення дивізії та при кожному зручному випадку демонстрували свій негатив українцям.

                  Стосовно другого моменту, то зауважимо, що українська дивізія ніде та ніким не визнана злочинною організацією чи угрупованням, жодним судом. А поширені закиди стосовно того, що Нюрнберзький трибунал визнав дивізію "Галичина" та війська СС, до яких вона належала, злочинними організаціями, як виявилось, не відповідають дійсності. Також, жодного її вояка не було звинувачено та засуджено за злочини, здійснені під час служби в дивізії.

                   Не дивлячись на ці очевидні факти, звинувачення дивізії "Галичина" у воєнних злочинах в Польщі вже стало традицією. Можна навіть сказати, що вони стали однією з певних складових, на яких сьогодні базується польська історична пам'ять. Причому висуваються ці обвинувачення не лише польськими (такий приклад я розглядав в своїй згаданій вище статті), але і західними істориками, що відразу додає їм ваги в очах польського істеблішменту.

                    Наприклад, шведський історик П. Рудлінґ присвятив свої наукові пошуки історії співпраці українців із Третім Райхом. Звісно, така гаряча тема, як дивізія "Галичина" та військові злочини, що їй приписують, не могли пройти повз його увагу.

                    У своїй відомій статті They Defended Ukraine: The 14.Waffen-Grenadier-Division der SS (Galizische Nr. 1), що в 2012 році була надрукована відомим історичним журналом The Journal of Slavic Military Studies, Рудлінґ навів цілу низку нібито скоєних дивізійниками злочинів проти поляків. Сьогодні його дані уособлюють найостанніші звинувачення "Галичини" у військових злочинах в так званій академічній науці, тому слід розглянути їх детальніше.

                     Мова йде про вбивства цивільного населення та повне винищення кількох польських сіл в Галичині (наприклад, села Завонє, Ясениця Польська, Будка Незнановська та Павлув) в першій половині 1944 року. Відразу зауважимо, що дивізія "Галичина" до цього не має відношення, оскільки в цих подіях був задіяний 4-й галицький добровольчий полк СС, який існував окремо і до дивізії не відносився (хоча, прямо скажемо, що в Україні та на Заході цей полк нерідко помилково ототожнюють з дивізією "Галичина").

                      Далі, прискіпливий розбір наведених Рудлінґом даних показує, що абсолютно в усіх перелічених випадках жодних воєнних злочинів українськими вояками скоєно не було. Кожний із цих епізодів ми детально проаналізували в своїй книзі "Галицькі добровольчі полки СС" (Тернопіль: Мандрівець, 2017), тому не будемо в цій статті відхилятися на глибоку історичну розвідку.

                      Лише зауважимо, що весною 1944 року 4-й галицький полк СС був задіяний німецьким командуванням у евакуації цивільного населення в тилові райони в зв’язку з наближенням лінії фронту. І навіть наявні польські джерела повністю спростовують заяви про масові винищення населення та пацифікації цих сіл (ці дані можна у вільному доступі подивитися тут). Отже, всі звинувачення Рудлінґа розбиваються вщент при більш-менш об’єктивному аналізі.

                       Ще однією улюбленою розвагою поляків є інкримінація дивізії "Галичина" здійснення злочинів під час придушення Варшавського повстання 1944 року. Проте, істориками вже давно доведено, що жоден з підрозділів української дивізії військ СС не був задіяний у боях з повстанцями у Варшаві. Причому, про це пишуть не лише українські автори, яких поляки могли б звинуватити у тенденційності, але і американські, іспанські, німецькі та навіть польські дослідники.

                        Зокрема, в найбільш авторитетному польському дослідженні присвяченому німецьким силам, які брали участь у придушені Варшавського повстання (книга Sawicki T. Rozkaz zdławić powstanie. Niemcy i ich sojusznicy w walce z powstaniem warszawskim. Warszawa: Bellona, 2010), дивізія "Галичина" не згадується взагалі. Тим не менш, ці звинувачення періодично лунають, оскільки перебуваючи в полоні міфів, польська громадськість зовсім не поспішає з нього звільнитися.

                         Заради справедливості зауважимо, що в одному-єдиному випадку поляки мають певну рацію. Свій головний рахунок до українських дивізійників вони можуть виставити за знищення села Гута Пеняцька в лютому 1944 року. Детальний аналіз цього епізоду ми здійснили в своїй книзі "Галицькі добровольчі полки СС".



Українські вояки дивізії військ СС "Галичина" у Словаччині



                    Зауважимо, що до цієї акції дивізія "Галичина" також не має відношення, винуватцем був 2-й батальйон 4-го галицького добровольчого полку СС, разом із загоном УПА. Звісно, суті справи це не змінює, але варто згадати, що даний трагічний епізод став відголоском палаючого україно-польського конфлікту та був спровокований саме польською стороною. І найголовінше – все було здійснено за німецьким наказом, і тому дані події не можуть розглядатися як самостійна українська протипольська акція.

                   У цілому, можна констатувати, що більшість звинувачень українців у воєнних злочинах проти поляків беруть початок ще з часів війни та ґрунтуються на сумнівних джерелах та свідченнях, а нерідко, взагалі на чутках. Це стосується більшості тогочасних звітів польської Армії Крайової, що спрямовувались в Лондон, так само, як і звітів УПА та радянських партизанів. Можна сказати, що це "хвороба" будь-яких документів воєнного часу. Нажаль, зазвичай, історики не схильні перевіряти інформацію з подібних джерел на достовірність та сприймають її як беззаперечне джерело, а дарма.

                    У сенсі розмов про воєнні злочини дивізії "Галичина" варто підкреслити, що інші "зацікавлені" країни подібних звинувачень не висували. Мова йде про Словаччину та Словенію, де дивізія "Галичина" в кінці 1944 – на початку 1945 років займалась боротьбою з місцевими партизанами.

                    Добре відомо, що антипартизанські дії в принципі ведуться брутальними методами, і будь який воєнний конфлікт за останні 50 років це підтверджує. Проте відсутність жодних закидів з приводу воєнної злочинності українських вояків під час подібних акцій в цих країнах найкращим чином ілюструють, як саме воювали українці – коректно по відношенню до цивільного населення.


Офіційна віповідь Українського інституту національної пам'яті на звернення журналіста Дениса Рафальського щодо символіки дивізії "Галичина"


                     Загалом, не треба глузувати з історичних знань керівника польського МЗС. Він не є фахівцем, щоб розбиратися в перипетіях історичних проблем. Проте претензії можна висунути польським історикам, які з кон’юнктурних міркувань, маючи на руках усі факти, свідомо спотворюють історичну картину. Саме завдяки ним постійно підігріваються антиукраїнські настрої в Польщі та створюються умови, які унеможливлюють порозуміння між двома країнами. А пан міністр всього лише продукт цієї системи, який змушений грати за встановленими правилами.

                       Ну і стосовно мундирів та їх носіння. Зауважимо, що символіка дивізії "Галичина" є повністю легальною в Україні, про що 16 травня 2017 року Український інститут національної пам’яті надав відповідне роз’яснення. Треба заспокоїти польське МЗС – в Україні уніформу дивізії носять або кіноактори під час зйомок, або військово-історичні реконструктори виключно під час пам’ятних чи історичних заходів.

                       Правда, роблять вони це "демонстративно", як і зауважив міністр, але інакше в даних випадках не можна, бо тоді взагалі втрачається весь сенс  проведення таких заходів. До речі, подібні реконструкторські клуби також існують і в Польщі, проте якихось претензій до них з боку польської влади нема. То чого вони тоді висуваються до українців?


"Історична Правда"

пʼятниця, 3 листопада 2017 р.

«Злочинна історія» України на прикладі польських фальсифікацій


Роман Пономаренко 



                Питання ставлення в Польщі до України та української історії набуло неабиякої актуальності після прийняття польським сеймом ухвали про геноцид поляків українськими націоналістами на Волині. Сьогодні антиукраїнська риторика в Польщі базується на міцному полі історичних фальсифікацій та маніпуляцій фактами. Причому фальсифікується фактично будь-яка сторона українського національного руху, а потім ці фальсифікації активно тиражуються по світу антиукраїнською пропагандою, стаючи основою гучних історичних «відкриттів» та «розслідувань» недобросовісних істориків та журналістів, як в Україні, так і за її межами.

               Одним з найболючіших та гострих «українських питань» для поляків є історія українського добровольчого руху у військах СС та дивізії військ СС «Галичина», яка у Польщі практично завжди подається під соусом з фальсифікацій. Для поляків українська дивізія військ СС є відвертим жупелом, за допомогою якого вони лякають українцями себе, своїх громадян та наївних толерантних європейців. Характерно, що в Україні на це зазвичай дивляться крізь пальці, і якщо фальсифіковані моменти історії ОУН та УПА ще іноді знаходять адвокатів серед українських істориків, то фальсифікації історії предтечі Української Національної армії зазвичай лишаються без відповіді. Це не дивно, бо більшість українських істориків або зовсім необізнані в цьому питанні, перебуваючи в полоні ще радянських пропагандистських вигадок, або вважають, що цього робити не треба, бо «Європа нас не зрозуміє». Таке відверте кон'юнктурне ставлення до національної історії, її корегування відповідно до чиїхось там сторонніх вимог, неприпустиме сьогодні, коли Україна перебуває у стані війни та формує нову національну ідеологію.

              Типовим прикладом такої звичайної фальсифікації є стаття «історика» Павла Лепковські в популярній польській газеті "Rzeczpospolita" від 25 серпня 2016 року з красномовною назвою: «СС-Галичина: армія диявола. Одне з найбільш злочинних формувань Другої Світової війни» («SS-Galizien: Armia diabła. Jedna z najbardziej zbrodniczych formacji II wojny światowej»). Щоб підкреслити актуальність для сьогодення, польський автор з самого початку об'єднує історію та сучасність, повідомляючи своєму читачу, що «вони були одними з найбільш злочинних формувань в історії. Сьогодні лозунги, які проголошували злочинці з СС-Галичини в черговий раз стали девізом сучасних українських націоналістів».

               Далі йде стандартний набір штампів, які показують, що пан Лепковські зовсім не розуміється в українській військовій історії. Зокрема, на його думку, історія дивізії «Галичина» починається з 1929 року, коли була заснована ОУН, далі йде абстрактна інформація про цілі ОУН, діяльність УВО, наслідки радянсько-польської війни, контакти українських націоналістів з німецькою розвідкою та дикі пасажі в стилі, що «предтечею звірячих злочинів, які пізніше з ентузіазмом здійснювала СС-Галичина, була діяльність диверсійних груп ОУН у ІІ-й Речі Посполитій». Також обов'язково згадано про «Нахтіґаль» та «Роланд», волинську різанину і звісно про Варшавське повстання. В кінці випливає шокуючий висновок, що дивізія «Галичина» знищила 120 000 поляків, а вручення командуючому УНА генералу П. Шандруку вищого польського ордену «Віртуті Мілітарі» є наругою над пам'яттю загиблих поляків та євреїв.

              В принципі, критикувати цей опус немає особливої потреби, оскільки безперечні історичні факти говорять зовсім про інше. Зокрема, відверто хибно пов'язувати дивізію «Галичина» з ОУН, навпаки, ця організація виступила категорично проти створення дивізії, а якщо і спрямовувала туди деяких своїх членів – то виключно вимушено, щоб спробувати встановити свій вплив в дивізії (що не вдалося). Існування «Нахтіґалю» та «Роланду» до дивізії також немає жодного відношення. Давно доведено, що українські дивізійники не брали участь у придушенні Варшавського повстання, на Волині жодного українського підрозділу військ СС не було, і взагалі – вони практично ніяк не пересікались з польським населенням. Цікаво, що автор статті лише мимохідь закинув дивізії «Галичина» один єдиний факт військового злочину, який можна з нею пов'язати. Йдеться про знищення села Гута Пеняцька, яке за сумісністю було опорним пунктом польських партизан, що тероризували місцеве українське населення, в лютому 1944 року. Формально дивізія «Галичина» відношення до каральної акції проти цього партизанського осередку не має – її здійснив 2-й батальйон 4-го галицького добровольчого полку СС разом з місцевими загонами УПА. Однак вояки цього полку носили відзнаки української дивізії і пізніше були включені до її складу, тому нерідко цю акцію приписують саме дивізії, що не зовсім коректно. Крім цього, не відомо жодного факту здійснення військових злочинів українцями в уніформі військ СС та з «золотими левиками на рукавах».

                Варто сказати, що навіть серед поляків знайшлись критики цього опусу пана Лепковські – критичні коментарі можна побачити і під самою статтею на сайті газети та у «Фейсбуку». Але позитивних оцінок значно більше, що свідчить про те, що польське суспільство в цілому готове сприймати зображення українців як злочинців, а українську історію – як злочинну історію. Тому не дивує, що цей примітивний фальсифікат лягає на придатний ґрунт в Польщі, Російській федерації та навіть серед певних кіл в Україні. В сьогоднішніх реаліях українці навряд чи зможуть вплинути на громадську думку в Польщі, бо остання дуже заангажована та налаштована проти нашої країни. Навіть виважену та коректну заяву української Верховної ради стосовно проголошення поляками волинських подій геноцидом, поляки трактували як "аморальну" та "агресивну проти польської держави". Єдине що ми можемо в цій ситуації і що має значно більшу вагу – це вплинути на українське суспільство, донести до нього історичну правду, розкрити ворожі фальсифікації, та тим самим – консолідувати суспільство, громадську думку, національну ідеологію.



site.ua