Василь ВЕРИГА
Почавши від 1971 р. в канадській пресі щораз то частіше почали появлятися вісті про воєнних злочинців, які в часі другої світової війни мордували жидів, а тепер перебувають у Канаді. 19 травня 1971 р. Шимон Візенталь писав у "Тсронто Стар«, що в Канаді перебувають кількасот воєнних злочинців ("северал гандредс"). Ніхто з українців тими вістками не переймався, бо ж ішлося про »наці вор кріміналс« -- нацистських воєнних злочинців, отже про німців, які влаштовували масові морди жидів у різних містах Польщі й України, а зокрема у спеціяльних концтаборах, як Майданек, Треблінка, Авшвіц та в інших.
У пізніших роках кількість воєнних злочинців в інформаціях, що їх подавали жиди в канадських засобах інформацій, почала зростати, неначе проценти. Ба, не тільки кількість їх більшала, бо, як це скоро виявилося, тими »воєнними злочинцями« в Канаді були не німці, а українці та балтійці.
В 1979 р. "Торонто Стар", згідно з жидівськими даними, подавала, що в Канаді є понад 1000 воєнних злочинців, 12 жовтня 1982 року "Виндзор Стар" писала, що понад 2000; Соль Літман, представник Візенталя в Канаді, подавав у »Лондон фрі Прес« від 24 січня 1984 р. також 2000, але 8 листопада 1984 р, як також 25 січня 1986 р., він збільшив число воєнних злочинців у »Торонто Стар« до 3000. Однак, у своєму донесенні до головного прокурора Канади від 23 серпня 1985 р. тобто, коли вже діяла Комісія Дешена, Літтман уже не був такий певний того числа й писав »2300«. Зате Шимон Візенталь у "Нью-Йорк Дейлі Ньюз" з 19 травня 1936 р. підніс цифру до 6000.
Із різних статтей чи сенсаційних новинок в англомовній пресі, що їх подавали Візенталь, Літтман та їхні коляборанти, виходило, що основну масу воєнних злочинців становили не хто інший, а таки українці, а головно вояки української дивізії »Галичина«. У червні 1980 р, Літтман у »Торонто Стар« стверджував, що дивізія брала участь у мордах цивільного населення та жидів. За цю статтю Братство Кол. Воякізв 1УД УНА в Канаді віддало справу до суду і редакція »Торонто Стар« до року часу, провіривши справу -- перепросила кол. дивізійників.
В 1984 р. Візенталь передав канадському генеральному прокуророві Робертові Капланові списки 217 імен старшин дивізії "Галичина", які мали б перебувати у Канаді, обвинувачуючи їх усіх у воєнних злочинах. Але ліберальний тоді уряд Канади з П"єро Трудо не погодився на яку-небудь акцію супроти тих людей, вважаючи, що та справа передавнена. В дійсності згадана листа буласписком курсантів одного із старшинських курсів, організованих для дивізії "Галичина".
Влітку 1984 р. у Канаді прийшла до влади консервативна партія на чолі із Браєном Малруні, яку принаймні у повоєнних роках українці підтримували. 7 лютого 1987 р., не провіривши справи, Б. Малруні пішов на руку жидам і створив одноособову комісію з судді Жуль Дешена, що її завданням було прослідити жидівські обвинувачення і чи є в Канаді всенні злочинці, а, якщо є, як їхс притягнути до відповідальности за злочини, вчинені на території, куди не сягає канадське судівництво, Хоч сама ідея такої комісії непогана, клопіт виявився у тому, що уряд ані не заслухав опінії українців та балтійців у тій справі і підійшов до справки дуже односторонньо, тобто так, як хотіли жиди, обмеживши діяльність комісії тільки до »нацистських воєнних злочинців«, а не до всіх воєнних злочинців. Намагання адвоката Українського Національного Об'єднання Канади Я. Ботюка, щоб діяльність комісії поширити також і на комуністичні злочини НКВД у часі й перед війною, не дали бажаних вислідів.
Із створенням комісії Дешена лявіною посипалися на українців обвинувачення у воєнних злочинах, Голодні на сенсації, канадські засоби масової інформації, головно преса, в яких жиди мають величезні впливи, поміщувала різні інформації проти українців, а зокрема проти дивізії "Галичина". Джерелом усіх тих інформацій були в першу чергу різні советські інсинуації, друковані у »Вістях з України«, у їхньому англомовному виданні "Ньюз фром Юкрейн" а зокре-ма дві англомовні публікації якогось Стиркула »Ві акюз« (Ми обвинувачуємо) та »СС верволфс« (Есесівські вовкулаки) як також відомого в Канаді вислужника Москви Петра Кравчука п. н. »Гір із де евіденс« (Ось вам докази). На базі тих інформацій виглядало, що це не німці винищували жидів, як расу, але таки українці. При тому інсинуації не сбмежувалися тільки до другої світової війни, але дісталося при тому й Петлюрі, а також і гетьманові Богданові Хмельницькому, якого деякі жиди називали »першим гітлером«. Спроби українців спростувати бодай деякі невірні ствердження звичайно перекручувано й це виходило тільки на шкоду самим українцям. У зв'язку з тим, Братство кол. Вояків 1 УД УНА подало до суду тижневий журнал »Сатердей найт« (»Saturday Night«), який твердив, що дивізія »Галичина« здушувала жидівське повстання варшавського ґетто навесні 1943 р. та оттавський щоденник »Оттава сітізен« ("Ottawa Citizen"), який назвав дивізію найбільш кровожадною військовою одиницею у другій світовій війні. Найбільше цих фантастичних обвинувачень походило від Соль Літтмана, якого зв'язки з канадською комуністичною партією є відомі й який частенько їде на консультації до СССР.
Канадський Жидівський Конгрес та велика інша жидівська організація Б'най Б'рит відпекувалися від Літтмана, мовляв, він не говорить в їхньому імені, але насправді підтримували всі його обвинувачення українців.
Крім загальних обвинувачень, жиди подавали наввипередки конкретні листи осіб, обвинувачених у воєнних злочинах, Йосиф Ріваш, що його адвокат Ботюк при перехресному допиті зідентифікував як кол. старшину КҐБ, а може і СМЕРШ, подав 707 імен; Документальний центр Візенталя у Відні - 219 імен, Канадський Жидівський Конґрес (проф. Ірвін Котлер) - 209, Соль Літтман - 171, Б'най Б'рит (адвокат Давид Матас) - 100 імен, Канадське міністерство
справедливости - 81. Центр Візенталя у Лос-Анджелес, - 63, Товариство Канадський Голокост Ремембранс - 54, Ізраїльська поліція - 54, Жидівська Федерація Північного Джерзі - 49, Совєтський Союз - 43 та Єфраїм Зурофф - 29, Разом - 1779 імен. На багатьох листах повторювалися ті самі імена й комісія Дешена звела їх до одної т. зв. Мастер Ліст (Головного списка) разом 774 особи. Крім того, комісія Дешена оголосила у 110 різних часописах, англомовних, франкомовних та в деяких етнічних, щоб їхні читачі зголошували осіб, запідозрених у воєнних злочинах. Але відгук на це оголошення був дуже слабий, як видно, тільки жиди користуються чудовою пам'яттю й можуть розпізнати людей навіть після 40 років.
Ці листи включали терени Східньої Европи, а саме: Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Румунію і Юґославію а також організації: Глінкова Ґарда, Українська Поліція, Українські Шуцманшафти, німецькі "Айзацґрупи", концентраційні табори та СС. Цікаве при цьому зауважити, що серед них немає ані польської поліції, кримінальної поліції, яка в основному складалася з поляків та польських фольксдойчів, як також залізничної поліції, які добре далися взнаки українцям. Так само немає згадки про РОА.
Окрему групу серед цих обвинувачених становила дивізія »Галичина«. Тут також цікаво зауважити те, що коли маленька Латвія мала дві дивізії, Естонія одну дивізію, так само, як українці, а крім того, мали свої військові частини також і литовці та білоруси, про них тільки були згадки, але вони ніксли не були об'єктом таких нападів, як дивізія »"Галичина«. Коли ж ми візьмемо на увагу, що в той же сам час повелася шалена кампанія проти дивізії в Україні, про що доносили »Вісті з України«, тоді матимемо повний приклад координації дій, там - совєтського уряду, а тут - жидів, щоб дискредитувати політичну діяльність української спільноти в користь поневоленого українського народу, в яку поважний вклад дають колишні вояки української дивізії »Галичина«.
Перед комісією Дешена стояло нелегке завдання - провірити обвичувачення кожної особи на списку. Тому, що це все мало відношення до часів німецької окупації Східньої Еврспи, комісія користала з послуг канадських і німецьких джерел інформації. З канадських вона діставала інформації з міністерства праці й іміґрації, з державного секретаріяту, який надавав громадянство, міністерства зовнішніх справ, яке видає пашпорти. В Німеччині Комісія зверталася до Берлінського Документального Центру, в якому знаходяться близько 30 мільйонів документів, а між ними інформації про поодиноких членів військових формацій СС, Центральне Бюро Крайової Справедливости для перевірки націонал-соціялістичних злочинців у Людвіґсбурґу, Дойче Мілітардінстамт (Бюро Німецької Військової Обслуги в Берліні), якого завданням було збирати інформації про ранених, пропавших, полонених тощо, Берлінське Бюро Інформації про хворих і вкінці Центральне Інформаційне Бюро Федеральних Архівів в Аахен-Корнельмюнстер, якого основним завданням є збирати інформації про військову службу, включно з цивільним персоналом на військогій праці.
Комісія переслухала теж заінтересовані сторони, бо, як виявила практика, перед комісією ставали тільки жиди й українці, це право дістали від судді Дешена Жидівський Канадський Конґрес, що його заступав правник проф. Ірвін Котлер та Б'ней Б'рит, що її заступав адвокат Давид Матас. Від українців дістали право заступництва Комісія Громадських Прав Комітету Українців Канади на чолі з адвокатом Іваном Григоровичем та правним заступниксм, відомим у Канаді адвокатом Іваном Сопінкою. З уваги на те, що дивізія »Галичина« була основним об'єктом жидівських нападів, суддя Дешен признав окреме право заступництва (»стендінґ«) Комісії Братства кол. Вояків 1 УД УНА, яка існувала ще від 1980 р., тобто від перших нападів на дивізію Соль Літтмана у »Торонто Стар«, а також польських нападів у тижневику »Звйонзковєц«. До цієї комісії входили д-р Остап Сокольський, Андрій Коморовський та мґр Василь Верига. Правним дорадником завжди був Ярослав Р. Ботюк, а пізніше він заступав Братство і перед комісією Дешена.
Переслухування комісії відбувалися в Оттаві, Монтреалі, Торонто й Вінніпеґу. На цих сесіях, як і у зв'язку з ними, у пресі, радіо і телевізії сипалися обвинувачення на українців, а часом і на балтійців, у різних злочинах. Тут годиться згадати, що на переслухання комісії Дешена, жидівські правні заступники Ірвін Котлер та Давид Матас мали коло себе штаб дорадників, інших адвокатів, які слідкували за всім, робили записки й підсували різні правні арґументи. На жаль, українські правні заступники так І. Сопінка як і Я. Ботюк не мали нікого, бо наші українські адвокати не виявили великого заінтересування обороною доброго імені українця. Зате не бракувало критиків, які по всьсму дораджували, як треба було говорити чи які питання ставити. І це треба назвати сумним явищем.
Провіривши всі обвинувачення так само як і оборонні матеріяли, комісія Дешена ствердила, що обвинувачення нерідко доходили до абсурду. Наприклад, дві особи зголосили як можливих воєнних злочинців, бо ці люди мали німецьке прізвище, жили на відлюдді під охороною двох чорних псів і мали на продаж старі европейські меблі. Знову ж Канадський Жидівський Конґрес зробив донос на одну особу (справа ч. 171) на основі Документаційного Центру Візенталя у Відні, що та особа є воєнним злочинцем, а крім того ще й служив у Дивізії »Галичина«. Комісія, розглянувши всі обвинувачення, як також дані з міністерства внутрішніх справ та міністерства закордонних справ, ствердила, що дана особа у жодному випадку не могла вчинити тих воєнних злочинів, бо мала заледве 5 чи 6 років під кінець війни. Ми можемо додати, особа не могла бути також і членом дивізії »Галичина«, бо в дивізії дитячих садків не було.
Переглянувши списки, що залишилися на головній листі, і звіривши їх з документацією, отриманою з різних устансв та інституцій, Комісія ствердила, що кількість запідозрених у воєнних злочинах у Канаді, жахливо перебільшена, й остаточно прийшла до того, що всіх осіб, яких обвинувачення вимагали докладнішої провірки, були 774. До цього дійшла ще одна листа "Аддендум", на якій є 71 прізвище. Разом 883 особи.
Стосовно кількості обвинувачених у воєнних злочинах у Канаді і звіті комісії Дешена стверджено, що »залишаючи на боці цифру 6000, яку подав Візенталь у 1986 р., і заки ще приступлено до провірки поодиноких осіб, які є на головній листі, вказує на перебільшення, яке становить не менше як 400 %« (стор. 248).
12 березня комісія Дешена подала канадському урядові свій звіт, який налічує 966 сторінок першої частини, яку віддано до публічного вжитку. Другу частину, довірочну, на якій є всі прізвища та всякі інші інформації із довірочними документами, отримало тільки міністерство юстиції, яке дістало всього-на-всього 20 прізвищ, яких не звільнено із обвинувачень, і яким не можна ще довести вини тому, що основна документація їхньої вини знаходиться поза кордонами Канади. Там є також листа 71 німецьких учених і техніків, з яких 55 перебувають у Канаді. Перша частина звіту не подає жодних прізвищ, але перелічує вислід своїх розшуків, подаючи замість прізвищ тільки число справи із остаточною рекомендацією. Таких справ зреферовано 711 (стор. 215-152), 38 справ із листи "Аддендум" (стор. 752-175) та листу 71 німецьких учених (стор. 776-830).
З першої частини звіту довідуємося, що стосовно 29 запідозрених у воєнних злочинах не можна було вести слідство до кінця через брак доказів у Канаді. Наприклад, до справи ч. 145 доказовий матеріял знаходиться в Австрії, Угорщині та в Ізраїлю; справа ч. 87 - член Залізної Ґвардії - в Румунії, але Румунія не відгукнулася на заклик комісії Дешена й не дала жодних документів; справа ч. 287 - доказовий матеріял в Англії, у ЗСА і в СССР; справа ч. 533 - в Чехо-Словаччині, ЗСА й СССР. Комісія Дешена просила доказового матеріялу чи свідків з ЧССР до 3 справ, з Угорщини - 1, з Польщі - 2, із ЗСА - 1, з Західньої Німеччини - 3 та з СССР - 8. Тут слід сказати, що СССР вже довгі роки вимагає видачі 43 осіб, яких він обвинувачував у твоєнних злочинах. Коли ж комісія Дешена провірила совєтську листу і ствердила, що 13 осіб з тієї листи померли, 16 в Канаді не знайдено, а 14 живуть у Канаді. Розглянувши їхні сбвинувачення, комісія дійшла до переконання, що супроти сімох є доволі поважні обвинувачення, які варто було розглянути докладніше (Справи чч. 15, 289, 3117, 349, 497, 689, а також і справа ч. 287).
26 листопада 1985 р. комісія Дешена звернулася до СССР за допомогою довести цих сім справ до кінця, підкреслюючи, що комісія мусить свою працю закінчити до 30 червня 1986 р. СССР довго не відповідав, бо комісія Дешена поставила певні вимоги, що вона може приїхати до СССР, якщо зможе діяти в межах канадського законодавства. Щойно 9 червня 1986 р. совєтський уряд погодився на умови комісії Дешена й визначив місто Львів на переслухування совєтських свідків, підкреслюючи, що допити мають відбуватися в рамках процедури кримінального права Української РСР (стор. 267). Але ж як виявилося, совєтський уряд мав свідків і документи тільки проти двох обвинувачених, а проти п'яти інших він »ще шукав«. З другого боку, комісія Дешена не могла використати дозволу совєтського уряду, вважаючи, що на саме переслухання всіх справ їй треба було не менше як місяць часу, а тим часом, її реченець діяльності кінчався 30 червня.
В остаточній аналізі комісія Дешена ствердила, що лише 20 справ залишилися невиясненими, а тому вона передала їх у руки уряду. Відкритим залишається питання, скільки із тих 20 є українців. Відповісти на нього не легко, бо всі дані про них знаходяться у другому довірочному томі звіту комісії Дешена.
Справі української дивізії »Галичина«, яка виступала перед комісією Дешена, як окрема одиниця, присвячено 11 сторінок звіту загального характеру і 6 рекомендацій на 82 сторінки звіту. Крім того приблизно 200 сторінок у розділі обговорювання поодиноких осіб, чи пак справ. Загальний висновок комісії Дешена такий, що жиди не дали належної документації стосовно участі дивізії »Галичина« у воєнних злочинах, коли вони у 1950 р. виступали проти допущення дивізійників до Канади, не міг доставити тих доказів Візенталь і тепер у 1986 р. »Комісія пробувала кілька разів, - говориться у звіті. - дістати конкретні докази стосовно 217 членів дивізії, які мали б бути в архіві Візенталя, а також усно і писемно зверталася до Візенталя та до його адвоката у Вашінґтоні Мартіна Мельдензона; телефонічні розмови, персональна зустріч радника комісії з Візенталем у Нью-Йорку 1 листопада 1985 р. писемні пригадки тощо, не дали нічого крім обіцянок (стор. 257). Ми можемо від себе додати тільки те, що »з пустого не наллєш«. Можливо, що Візенталь і с-ка думали, що і в Канаді вистачить показати пальцем, що хтось є ворогом народу, чи пак, »воєнним злочинцем«, і цього буде досить, щоб людину знищити. На щастя, Канада не Совєтський Союз. Отже, листа 217 старшин дивізії »Галичина«, доставлена Візенталем, виявилася майже повністю до нічого і поставила канадський уряд, через РСМП і цю комісію, виконувати повністю безкорисну роботу (стор. 258).
Дешен стверджує, що коли йдеться про дивізію »Галичина«, то »Документальний Центр Візенталя у Відні був головним джерелом імен поодиноких осіб, яким закидувано воєнні злочини... « На загал, однак, треба ствердити, що інформації Центру були довгі стосовно обвинувачень та загальникових даних, але короткі, коли йдеться про доказовий матеріял і точні дані (стор. 58).
У висліді усіх тих даних комісія Дешена ствердила, що:
»56. Дивізію »Галичина« (14 Waffengrenadier Division der SS (Gal.N1) не слід засуджувати як групу.
57. Члени дивізії »Галичина« були індивідуально перевірені (screened), хто вони, заки їх допущено до Канади.
58. Обвинувачених у воєнних злочинах членів дивізії »Галичина« ніколи не були доказані, ані в 1950 р. коли їхню першу іміграцію до Канади було затримано (на вимогу жидів), ані в 1984 р., коли ці обвинувачення були знову поновлені перед Комісією.
59. Далі, у виду браку доказів відносно участі, або значення відносно воєнних злочинців, саме членство в дивізії »Галичина« не вистачає на те, щоб поставити їх під суд.
60. Немає підстав, щоб відбирати від членів дивізії »"Галичина« громадянство, або депортувати їх тому, що канадський уряд був свідомий стосовно всіх фактів у 1950 р. і дозвіл на їх в'їзд до Канади був виданий на базі не фальшивих даних, шахрайства чи взагалі приховування основних обставин.
61. У всякому разі, з 217 старшин дивізії »Галичина«, яких оскаржив п. Сімон Візенталь перед канадським урядом - 187, (тобто 86 відсотків) ніколи не були в Канаді, 11 померли в Канаді, 2 виїхали до іншої країни, для 16 не устійнено жодних доказів, а одного взагалі не знайдено (стор. 261).
Комісія Дешена перевірила всі надіслані їй прізвища і дійшла висновку, що всіх, проти яких висунено поважні обвинувачення, є заледве 20 осіб. Скільки із них є дійсно воєнними злочинцями, якщо вони є, та до якої національности вони належать, сьогодні важко сказати, бо всі інформації про них є в другому довірочному томі звіту комісії Дешена. Якщо там навіть і є українці, то їх напевно небагато й вони зуміють оправдати себе перед судом, очевидно, канадським судом, який рекомендує комісія Дешена.
Комісія Дешена, як і міністер справедливости Р. Гнатишин, ствердили, що в Канаді немає потреби на якусь спеціяльну дослідну чи слідчу комісію типу американського »ОСІ« та, що справи, які залишилися незакінченими, продовжуватиме Канадська Королівська Кінна Поліція та міністерство справедливости. З цим погоджується весь канадський уряд.
Реасумуючи цей звіт треба підкреслити, що він виправдав цілу українську спільноту в Канаді від неслушних жидівських обвинувачень у воєнних злочинах, але безпардонні виступи жидів на українців мали й позитивне значення. Вони об'єднали українську громаду, яка гідно поставилася до тих наклепів. Але не менш важливим є те, що комісія Дешена ствердила, що дивізія »Галичина« як військова одиниця не вчинила жодного воєнного злочину а за саму приналежність до дивізії не можна нікого карати.
Де ствердження має неабияке значення не тільки для кол. дивізійників у Канаді, але також і для українців у ЗСА, Англії й Австралії та в інших країнах.
Через наклепи Візенталя та його прибічника в Канаді Соль Літтмана, українці потерпіли велику шкоду, моральну й матеріяльну, через неперебірливу кампанію очорнювання засобами масової інформації. Матеріяльну шкоду понесли тому, що на оборону українська громада зібрала близько мільйон долярів, які можна було б зужити на якісь корисні цілі. Скористала з цього Москва, бо українська спільнота Канади звернула майже всю свою увагу на свою оборону перед необґрунтованими наклепами замість віддати більше уваги подіям у поневоленій Україні. Але в основному Москві йдеться про те, щоб дискредитувати політичну акцію українців в західньому світі в користь поневоленої України , представити всіх не тільки як коляборантів нацистської Німеччини, але таки як воєнних злочинців. Звіт комісії Дешена вказує на те, що цим разом ані жидам ані Москві не повезло, бо дискредитували вони самі себе необґрунтованими обвинуваченнями.
Зкіт комісії Дешена є також ще одним доказом, що Москва у своїх намаганнях дискредитувати політичну акцію українців у західньсму світі, не перебирає у засобах. Правда, Москва скористала ще і з того, що можливість українсько-жидівського порозуміння, чи як це звучить у совєтській термінолоґії, "союзу українських буржуазних націоналістів з сіоністами", до яксго українці, або принаймні деякі українські політичні кола змагали, стало під сучасну пору нереальним.
"Сурмач", Лондон, 1987.
