Володимир Козак
сотник І.УД.
Цього місяця припадає шоста річниця боїв Першої Української Дивізії за замок Ґляйхенберґ в Австрії, на південний схід від Ґрацу. В боях брали участь, головно, курені 29 полка, які зазнали там багато втрат убитими і пораненими. Не зважаючи на кількакратну перевагу ворога, головно, його важкої зброї, частини дивізії аж до дня капітуляції, 8. 5. 1945, вдержалися в замку, що становив надзвичайно важливий пункт оборони, яку втримували Перша УД.
Нижче вміщаємо звіт сотенного третьої сотні 29 полка, що відзначилася в боях за замок.
Редакція
20 березня 1945 року моя сотня, 3/29, що входила до складу І куреня під командуванням підполковника Вільднера і яка стояла в селі Оберчерне над річкою Муром, дістала наказ піти в напрямі містечка Ґляйхенберґ. Мета — зайняти містечко Бад Ґляйхенберґ і околицю, вибивши звідти большевиків.
Сотня йшла горою від Штрадену до Траутмансдорфу. Третій курінь нашого полка мав бути сусідом справа, другий курінь зліва. Вийшовши ранком близко п'ятої години з місця постою, ми зустрілись з большевиками досить швидко, і без великого бою, не втративши навіть жодного вояка пораненим, сотня викинула большевиків з залізничної станції Траутмансдорф, який ми зайняли вже близко пів до восьмої, і відкрила вогонь по горі Зульц, не давши, таким чином, большевикам змоги обстрілювати наші частини. За дві години, десь біля 10 години, прийшла решта першого куреня. Другий курінь, під командуванням майора Блянкенгорна, прийшов щойно десь на 4 годину пополудні на другий день.
Не мавши зв'язку зліва, я післав своїх розвідчиків, які донесли мені, що в замку Ґляйхенберґ є большевики з танком. Здобиччю першого куреня були полонені, між ними командир полка і кілька протитанкових гармат. Крім цього, ми розмінували поля. На відтинку моєї сотні знешкодили ми до 30 мін.
За кілька годин по зайнятті моєю сотнею двірця и села Траутмансдорф, я дістав наказ пропустити третій курінь 29 полка під командуванням німця, сотн. Діце, в напрямі містечка Бад Ґляйхенберґ. Цей незвичайний наказ, що перечив усім правилам тактики, мав за мету дати змогу куреневі сотн. Діце, використовуючи здобутки першого куреня, цебто здобуття третьою сотнею двірця Траутмансдорф, зайняти містечко Бад Ґляйхенберґ, що його частину вже був зайняв перший курінь. За його здобуття командир частини мав одержати лицарський хрест. Та плян не повівся. Курінь сотн. Діце вв'язався в важкі бої, з яких вийшов цілком розбитий, а його командир не зміг прикрасити своїх амбітних грудей лицарським хрестом, якого так жадав.
Увечері того ж дня моя сотня була виведена з Траутмансдорфу й ми зайняли становища на горі 372 разом із другим куренем (11/29). За два дні, діставши ще першу сотню мого куреня на посилення, я дістав наказ змінити рештки другого куріня сотн. Діце на краю Бад Ґляйхенберґ.
В замку Ґляйхенберґ між двома атаками ворога, їжа на графському посуді смакує...
Моя сотня мала тоді 145 вояків. Ми зайняли становища, окопались і тримали їх там 7 днів. Вночі з 29 на 30 березня почався дуже сильний обстріл моїх становищ артилерією, гранатометами і кулеметами. Ми мали великі втрати. Це був загальний наступ большевиків, який закінчився прорванням наших ліній на відтинку 30 полку 6 квітня.
Я дістав телефонічний наказ від командира батальону Вільднера відступити з Бад Ґляйхенберґ, зайняти гору Зульц і держати її в наших руках, щоби дати змогу дивізії зайняти нові позиції.
Я тримав гору, не зважаючи на тяжкий обстріл і безупинні атаки ворога один день і ніч до 11 години наступного ранку. Тому, що на обох моїх флянгах уже були большевики, я мусив був відступати. Праворуч від мене була 14 сотня 29 полка поручн. Чучкевича, яку розділяли від мене большевики. В наслідок затяжних боїв я втратив із сотні дуже багато людей убитими й пораненими. Під переважаючим натиском ворога ми покинули гору Зульц і, зібравши рештки людей з першої і третьої сотні й одну чоту штабової сотні, яких я взяв під свою команду, я відступив і зайняв гору число 372.
Щойно на другий день прийшов до нас адьютант куреня поручник Брудергофер, який дуже дивувався, що я ще сиджу з моїми людьми. Через перерву сполучення в штабі полка панувало переконання, що ця гора вже в большевицьких руках і саме наступного ранку був призначений наступ з метою відбити гору. Невдовзі замінив мене перший курінь 31 полка (І/31) майора Курцбаха. З моєю частиною ми відійшли до Ґнасу. По зголошенні моєму в командира куріня, ми провели весело час і помились, виспались і відпочили та одержали поповнення коштом розбитого й розформованого куреня сотн. Діце. Моя сотня мала тоді вже 160 людей. Вночі я дістав наказ негайно йти до другого куреня (11/29) на підсилення залоги замку Ґляйхенберґ, або на його відбиття.
Вночі з 9 на 10 квітня ми підійшли до становищ другого куреня. Залишивши людей у лісі, я подався до командного пункту куреня, щоби обговорити з командиром стан. Большевики, зауваживши рух за бойовою лінією, відкрили вогонь із гранатометів і вивели мені з лав 12 людей. Довідавшись від майора Блянкенгорна, що на відтинку все в порядку, я повернувся із сотнею до місця попереднього постою.
Тільки ми повернулись і полягали спати, як я дістав телефонний наказ іти знову до замку й відбивати його, бо, мовляв, він зайнятий большевиками. Я зібрав людей і пішов. Але й тим разом виявилось, що вістки були неправдиві. Другого дня під час обіду, я ще раз був покликаний до штабу куреня, де одержав доручення зараз же йти на відтинок (ІІ/29), щоб відбити наступ, а також прорив большевиків.
Підійшовши до становищ другого куреня, я побачив таку картину: сотенний 1/ІІ, хорунжий X., відступає, поранений в руку, а за ним його люди. Я повернув їх, а також і стрільців 31 полку, які теж відступали назад. І тим разом, крім незначного малого влому на відтинку куреня, замок залишився міцно в наших руках.
Кілька днів пізніше, я дістав ще раз наказ від командира другого куреня майора Блянкенгорна перевести протиудар з метою відбиття фільварку коло замку, до якого вдерлися большевики, таким чином загрожуючи залозі замку оточенням.
Могила вояків 3 сотні 29 полку: дес. Стасенка, дес. Билюляка, ґрен. Поповича, ґрен. Баранецькою ґрен. Кунищука, ґрен. Самолюка, ґрен. Приходька, поляглих в боях за Ґляйхенберґ.
Ми підійшли під замок уранці. Моя сотня мала тоді три чоти по 55 людей. Третя чота і відділ важких скорострілів пішла зайняти фільварок Марієнгорн, віддалений якихось 100 метрів від замку (сам замок лежав у лісі). Вони мали, зайнявши фільварок, забезпечувати наші дії. Друга чота, що нею командував стрілець Білик, залягла в рові коло замку, як резерв, який мав у хвилину, коли встановимо безпосередній контакт з ворогом, відрізати ворога від замку. Перша чота пішла зі мною в наступ. її мета була викинути з наших становищ большевиків, що зайнали дорогу поміж фільварком і замком. Забезпечення для цілої акції мав давати другий курінь 31 полка під командуванням майора Шольца.
Ми підійшли під самий замок і, зустрінуті ворожим вогнем, залягли. Ворог був дуже близько від нас (через дорогу), і тому він, використовуючи близьку віддаль, почав закидувати нас гранатами. Одну з гранат, що була кинена на мене — я відкинув, другої, яка скотилася по мені — вже не зміг, її відкинув чотовий Стасенко, врятувавши мені, таким чином, життя. Ми перескочили дорогу і після короткого рукопашного бою з большевиками, відкинули їх. Стасенко намагався відібрати в большевика кулемет вхопивши його за цівку. Під час цього, другий большевик, дав серію і автомата і Стасенко загинув на місці. Большевиків було вбито 18 і двох узято до полону. В найближчому часі піднісся зводжений міст, і відчинилась залізна брама замку. Сотня хорунжого Гаврилова, що становила залогу замку, була звільнена.
Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1951. – Ч. 4(6)
