пʼятницю, 15 квітня 2016 р.

Протипанцирна Бриґада „Вільна Україна"

Полк. Петро Титаренко (Німеччина)

                     Протипанцирна Бриґада «Вільна Україна» була однією з-поміж частин Української Національної Армії. Її формування почато 22 лютого 1945 р. з наказу німецького СС-Фюрунґсгавптамту за порозумінням з ген. П. Шандруком.

                      Звідки взято її рядовий і підстаршинський склад? В Берліні в тому і часі всі протипожарні відділи в 85% складалися з українців, з-поміж яких і було доручено взяти бл. 500 люда для тієї майбутньої Бригади. До її формування було викликано полк. Дяченка, що в тому часі доводив 3-ім українським пішим полком. Серед пожарників же находилося доволі велике число підстаршин совєтської армії; старшин там майже не було. З них і поповнено підстаршинський корпус Бриґади.

                       Дня 25 лютого 1945 р. відділ в 500 чоловік з Берліна був перевезений до міста Німека, яких 40 км на захід від Берліну, на дальше формування й вишкіл. Тут і був зформований 1-ий курінь Бригади в складі трьох мисливських сотень, однієї підстаршинської сотні, однієї кулеметної, однієї мінометної і господарської чоти. Сотня складалася з п'яти мисливських роїв; у кожному рої — 21 чоловік. Командиром роя був старшина, або підстаршина із старшинськими правами та двох заступників ройового. Така організація була накинута німцями й була цілковито подібна до організації парашутних бриґад.

                      Наприкінці лютого стали прибувати з Берліна дезертири з пожарних відділів. З них і почато формувати ІІ-ий мисливський курінь.

                      Увесь 1-ий курінь був озброєний німецькими «штурмовими крісами» як теж «панцерфавстами». ІІ-ий курінь озброєно німецькими гвинтівками; кулеметна чота мала два кулемети, мінометна — два  міномети.

                      Під час формування Бриґади в місті Німек при ній не було ні одного німця. За весь час формування був з Гавптамту один німець-капітан на навчальних вправах сотень і на гострому стрілянні та згодом, перед виїздом із Німека, німець-генерал на загальній інспекції.

                      У дні 3 квітня 1945 р. Бриґаду завантажено в ешелони й підвезено ближче до фронту — до містечка Ґляц на Шлезьку. Вже під час переїзду до Бриґади був прикомандований із Гавптамту німець-капітан та двох підстаршин, що одначе ні до яких внутрішніх справ Бриґади не втручалися.

                       В Ґляцу до Бриґади приділено п'ятьох німецьких старшин з «вермахту», трьох лікарів і чотирьох платників. Тут, як і попередньо в Німеку, Бриґада вишколювалась за програмою, складено полк. Дяченком, і німці до справ вишколу загалом не вмішувались. В Ґляцу докладну інспекцію обох куренів провів ген. граф Штрахвіц, якому власне підлягали всі такі протипанцирні бриґади. На прохання комадира Бриґади він і забрав раніше присланих старшин-німців та надіслав молодших. Він теж наказав зформувати мотосотню — на мотоциклах.

                      До Ґляцу й почало надходити поповнення, що його присилав ген. Шандрук; з нього й почато формувати ІІІ-ій курінь. Це поповнення здебільша не відповідало Бриґаді; старшини — старі еміґранти після одних-других, навіть не форсовних вправ хворіли і їх приходилося відсилати звичайно назад. Мужва ж — це був здебільша молодняк 15-16 років; з нього теж могли б бути з часом добрі вояки, але тепер його приходилося відсилати назад до Праги. 12 квітня 1945 року Бриґада вирушила на фронт у такому складі: командир Бриґади — полк. Дяченко, його ад'ютант — пор. Юрків, 1-ий курінь під командуванням сот. Фурса, ІІ-ий — пор. Гладичева, ІІІ-ий — пор. Старовійта, мотосотня — хор. Іванюка, чота жандармів — сот. Сокальського. Командир Вогневого куреня мав бути надісланий ген. Шандруком.

                      Майже в 100% Бриґада складалася з охотників, що були приготовлені для найважчих завдань. У великій більшості вік стрільців не переходив 23 років. Вони були зжиті поміж собою як попередньою вже службою, так і в самій Бриґаді. Сотні складалися за принципом земляцтва, як от напр., до 1-ої сотні належали головно миргородці (з миргородського повіту), до 2-гої з лубенського, 3-тя сотня — чернігівці, тощо. Були рої, що складалися з земляків, дуже часто споріднених поміж собою. Напр. нерідко траплялося, що в рою було 3-4 рідних братів, а їх батько був у господарській сотні. До своїх відділів вони відносились з великою любов'ю і кожне завдання намагались виконувати якнайкраще. Бриґада, майже зовсім незалежна в стадії вишколу від німців, стрільцям імпонувала, а постійні похвали на інспекціях сприймала як заслужену належність. Звідси й родилася віра в своїх командирів. Особливо добре дібрався був 1-ий курінь; він і був ще найкраще вишколений.

                     Підстаршини, в більшості совєтської служби, і звідси — з усіма додатніми й від'ємними сторінками Червоної Армії, помалу вироблювались в свідомих україців.

                      15 квітня Бриґаду зібрано по тривозі й завантажено в три ешелони, які й відправлено на фронт. У першому транспорті від'їхав штаб, 1-ий курінь та мотосотня. Ввечері того ж дня, не доїжджаючи 12 км до Бавцену, транспорт був обстріляний кулеметним і гарматним вогнем. По наказу командира Бриґади просто з вагонів 1-ий курінь пішов у наступ і відкинув большевицькі патрулі за перші висоти. Відомості про ворога були, що Бавцен оточений і борониться. Завданням Бриґади було — втримати зайняті позиції й не допустити до розширення большевицького прориву. Бриґаду включено в склад Корпусу «Герман Ґерінґ». Впродовж ночі патрулі устійнили перебіг фронту ворога й нав'язали контакт із сусідами. Сили самої Бриґади розташувались так, що 1-ий і ІІ-ий курені зайняли становища, а ІІІ-ій залишився позаду в резерві. Ворог тримався пасивно і тільки час до часу його танки гарматним вогнем обстрілювали район розташування Бриґади.

                      17 квітня Бриґада отримала наказ вислати сильні патрулі в напрямку Бавцену і пов'язатися з німецькими відділами, що боронились в оточеному місті. Завдання це частково вдалось одній із патруль виконати: вона знищила два ворожих танки «Т-34» і привела двох німців із «фольксштурму», що обороняли місто.

                       22 квітня ввечері 3-тя сотня перейшла в наступ і вибила ворога з його становищ та зайняла залізничну станцію. Взято 12 полонених і, що головне, три вагони з куривом.

                      23.4. Бриґада двома своїми куренями вже просунулась при незначному спротиві ворога на 5 км вперед. По-старому вона залишається без безпосереднього зв'язку з німецькими частинами і «висить в повітрі». 27.4. донесли патрулі, вислані ще попереднього вечора, що на   передпіллі фронту великий рух: шосейний шлях, що ваде з Бавцену на Дрезден, заповнений відступаючою піхотою й обозами. На світанку 27.4. на відтинок 1-го куреня прибув командир Бриґади та з власної ініціятиви наказав розпочати наступ 2-ій і 3-ій сотням. Наступ цей заламався в кулеметному й мінометному вогні ворога, що перейшов навіть до протинаступу, прорвав оборонну лінію 1-ої сотні й почав виходити на тили Бриґади. Десь в 9-ій одині від штабу Бриґади прийшло донесення, що ворог загрожує вже безпосередньо штабові. Командир Бриґади, наказавши командирам куренів триматись далі, своєю автомашиною («фольксваґеном») бічними дорогами продістався до штабу, зібравши всіх включно до штабовиків і німецьких шоферів (в тому часі Бриґада мала вже приділених дві німецькі автоколони), із тією збираниною вдарив на ворожі становища. Залишивши понад 30 вбитих, ворог почав під вогнем наших «штурмґеверів» відступати, густо встелюючи поле трупом. Очистивши прорив, Бриґада взяла яких 50 полонених. Далі з наказу командира Бриґади пішли в наступ 5-та і 6-та сотні ІІ-го куреня. Ворог не витримав цієї бравурної атаки і почав здаватись. До 11-ої години вранці Бриґада мала вже такі трофеї: понад 300 полонених рядовиків, 10 старшин (в тому полковник, командир дивізії), 4 гармати, 5 полкових мінометів і понад 200 пар коней з возами, навантаженими різним військовим спорядженням. Був вповні розбитий 19-ий піший полк 7-ої польської дивізії, в якої складі майже 50% було неполяків. Полонені українці з походження ще того ж таки дня увійшли в склад Бриґади. Завдання цього полку було прикривати відворот цілої дивізії, а що йому частково й удалось. Причиною масової здачі в полон була неможливість відвороту. Патрулі й частини 1-ої сотні, що лишились па тилах ворога, з лісків і забудовань не давали змоги ворожим відділам відступити. Одночасно з 5-ою й 6-ою сотнями, що пішли в наступ з наказу, зробив те саме з власної ініціативи й 1-ий курінь, який підтримали наспілі тут німецькі «квочки» (автоматичні 37 мм-ові гарматки на опанцирених автах). Полонені, побачивши перед собою ненімців і стрінувши своїх земляків, один наперед одного показували, куди поскривалися їхні товариші. Після полудня того ж таки дня приїхав до штабу Бриґади командир корпусу й почепив особисто командирові Бриґади «залізний хрест», наказавши подати список старшин і стрільців для відзначень.

                           У згаданих боях 27.4. втрати Бриґади були мінімальні: всього 7 вбитих і бл. 10 поранених.

                           З капітуляцією Німеччини Бриґада потрапила в оточення совєтських частин, що то, прорвавши фронт на північ від Дрездену, рвались на Прагу. Не маючи змоги проватись з оточення суцільно, Бриґада проривалась на захід роями. Як місце збірки, визначено Ваймар.
75 відсоткам Бриґади вдалося прорватися, решта загинула. Більшість пройшла до американців із зброєю; тут її кидали і щасливо доходили до Ваймару, не зголошуючись до американців, як військовики. Ті, що зголосились, були видані большевикам.



Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1952. – Ч. 6-7(20-21)

Немає коментарів:

Дописати коментар