ПРОТИПОВСТАНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАН НА ТЕРИТОРІЇ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ У 1943 році

                      Проблему протистояння двох суб'єктів протинімецького руху Опору, загонів радянських партизан і куренів Української Повстанської Армії по-різному оцінювали сучасники та, відповідно, історики. У своїх дослідженнях історики зазначають, що на тлі протиборства двох таборів - радянського і націоналістичного - були окремі локальні контакти на рівні тактичних угод, наприклад, між Карпатським партизанським з'єднанням і українськими повстанцями на Волині. На рівні військовиків було розуміння того, що і радянські партизани, й УПА воюють проти спільного ворога — Вермахту. У цьому контексті слушною є думка комісара партизанського з'єднання С. Руднєва, що потрібно бити німців спільно, а жити окремо.

                      Однак не такої думки були у Центральному штабі партизанського руху: починаючи з грудня 1942 р., перед керівниками радянських партизанських загонів ставилося завдання - уважно стежити за станом дієздатності українського підпілля та спрямовувати його на боротьбу проти військ Вермахту. З березня 1943 р. радянським партизанам потрібно було вести активну боротьбу проти українських націоналістів, так як це робили органи НКВС.

                      Плацдармом для радянського наступу на західноукраїнські землі стала сусідня з Тернопільщиною Кам'янець-Подільщина. Згідно з наказом керівника радянського партизанського з'єднання Шитова від 23 лютого 1943 р., А. Одуха, командир партизанського загону імені Михайлова, через два дні мав прибути у Шумський район для проведення диверсійних операцій на залізничних шляхах: Шепетівка—Тернопіль, Броди—Рівне і на шосейних шляхах: Кременець-Рівне і Кременець-Шепетівка. На територію Шумського району його загін прибув 7 березня 1943 року. Час появи партизанського загону у південній Волині вибраний вдало, адже польсько-український конфлікт загострювався. Тому-то "населення польського села Будки зустріло нас (загін Одухи. — Ф. П.) радісно і дивилося на нас як на своїх захисників..." Відповідно, у радянських партизан знайшлася соціальна база.

                      З приходом партизанського загону під командуванням А. Одухи на територію Тернопільщини, загін зайнявся налаштовуванням агентурної мережі, укомплектуванням особового складу і матеріальної бази. 8 березня Одуха зустрічався з лейтенантом Червоної армії Василем Болярною, який після втечі з полону жив у господаря в селі Гурби і працював у його слюсарній майстерні. Очевидно, через лейтенанта керівник загону вийшов на підпільну групу Бєляєва, внаслідок чого загін чисельно зріс із 75 до 90 чоловік.

                       Диверсійні акції проти військ Вермахту, за свідченнями радянських партизан, вони розпочали захопленням чотирьох поліцаїв у селі Стара Гута і боєм із "двома німцями і тридцятьма поліцаями".

                      Після відходу українців у підпілля зі служби в українській допоміжній поліції, за даними агентурної розвідки радянських партизан, німці в Шумську почувалися недобре, часто зовсім виїжджали з міста. Тому група радянських партизан під командуванням Козовкова із загону А. Одухи, вирішує напасти на Шумськ. 9 квітня Козовков зі своїми бійцями майже без перешкод з боку частин військ Вермахту входить у місто. Тут партизани розбивають склади і вантажать на свої підводи продукти, ліки тощо. Селянам роздають зданий ними німецькій адміністрації контингент (зерно).

                      Іншою є думка сучасника тих подій про бойову діяльність радянських партизан. "Під час зустрічі з німцями одухівці уникали бою, втікали, а з українськими повстанцями вступали у сутички, коли мали перевагу в силі, полонених бандерівців мордували, не вбили ці червоні одухівці на Шумщині ні одного німця, — пише А. Боб'юк, — зате знищили багато українських повстанців і просто невинних селян".

                     Якщо окремі групи повстанців переходили контрольовану радянськими партизанами місцевість, то українських націоналістів партизани затримували і тихенько прибирали до своїх рук, а в селах намагалися вести облік їх і тихо виловлювати без офіційної війни. Отже, радянські матеріали засвідчують боротьбу одухівців з німцями, а в спогадах сучасників підтверджується теорія боротьби радянських партизан із повстанськими формуваннями українських націоналістів.

                      Коли через дії одухівців підрозділи Вермахту спалили декілька сіл, "Крук" (псевдо Івана Климишина, курінного УПА на Кременеччині у 1943-1944 рр.), як керівник місцевих куренів УПА дав наказ вигнати їх за межі Тернопільщини. Спочатку через полонених надіслав їм ультиматум, а потім наказав штурмувати партизанський табір, який локалізувався на острові, серед болота у лісі, поблизу села Теремне Острозького району.

                      З 25 по 27 липня 1943 р. тривав бій між українськими націоналістами і радянськими партизанами під командуванням А. Одухи. Помітивши, що повстанці очищують від населення прилеглі до лісу території, для того щоб не було жертв, одухівці змогли тим часом зайняти оборону на вигідній висоті. Через брак набоїв і помітну чисельну перевагу УПА, як свідчать радянські джерела, партизани були змушені відступити. За твердженням Л. Шанковського, УПА повністю розбило партизанський загін. Після цієї "прочуханки", як зазначає А. Боб'юк, Одуха більше не з'являвся на Тернопільщині.

                      Загалом за п'ять місяців діяльності у районах області партизанський загін, як вони звітують, провів 20 бойових операцій і диверсій, зріс утричі, активізував населення на боротьбу проти гітлерівських окупантів. На кінець червня 1943 року загін переріс у з'єднання і налічував 400 бійців. Прогодувати таку армію населення збіднілих лісових сіл не могло, пише Антон Боб'юк, і тоді почалися грабунки. Одухівці приходили в хату, робили обшук, як німці, і забирали усе їстівне, а також одяг, взуття. Факти мародерства серед місцевого населення визнавало і керівництво партизанського з'єднання: окремі загони відбирали у місцевого населення одяг, взуття, вимагали горілку, годинники та інші речі, непотрібні для військових цілей. Звичайно, такі речі досить вороже налаштовували населення до т. зв. боротьби радянських партизан з гітлерівцями. Тому вплив націоналістичного і руху став домінуючим, а радянські партизани могли сподіватися лише на тактику рейдів.

                    Якою була діяльність іншого радянського партизанського формування на території Тернопільщини? Відомо, що 2 липня 1943 року, напередодні рейду Сумського партизанського з'єднання  через тернопільську територію дистрикту "Галичина", відбулася у Суразькому лісі зустріч А. Одухи з С. Ковпаком. Вони обмінялися досвідом боротьби, даними агентурної і військової розвідок.

                    Офіційним листом першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова на ім'я С. Ковпака і С. Руднєва від 23 березня 1943 р. виражалося ставлення до українських націоналістів. Так, рекомендувалося: викривати керівників повстанських формувань як ворогів народу і німецьких аґентів; не вступати в контакт з ними, не виступати збройно проти них, а також вести роботу, спрямовану на розпад організації в їхньому середовищі. Зазначимо, що для виконання останнього пункту листа при партизанських з'єднаннях С. Ковпака, М. Наумова та О. Сабурова діяло 9 резидентур органів держбезпеки, які мали на зв'язку 572 аґенти, що їх використовували по лінії протидії ОУН та УПА.

                   З липня 1943 р. Сумське партизанське з'єднання прибуло в Шумськ. 6 липня перейшло кордон у районі сіл Паньківці-Доброва. До слова, кордон на Збручі між генеральним губернаторством та райхскомісаріатом, як виявилося, пройти було нескладно.

                  Прикордонниками були переважно німці, непридатні до військової служби, та узбеки, казахи, - т. зв. Туркестанський леґіон. З 1 по 10 липня територією Тернопільській області було пройдено 180 км. У зв'язку з диверсіями на залізничних шляхах потяги з Тернополя перестали курсувати. Про бойову роботу відомо, що 5 липня на шосе Збараж—Волочиськ радянськими партизанами було вбито 32 німецьких солдати й одного офіцера.

                  Партизани Сумського партизанського з'єднання повідомляли, що їхнім завданням було, не затримуючись, переправитися через села Копичинецького району: Сорока, Увисла, Яблунів і Федорівка. Було наказано: жодних зв'язків з населенням. У фільварку с. Яблунів забрали продукти, а в сільській управі с. Федорівка знищили всю документацію та німецькі агітаційні матеріали. 9 липня ковпаківці розбили гарнізон української допоміжної поліції в місті Скалат.

                      Відгомін про подію у Скалаті знайшов свій вияв у листівці ОУН, у якій зазначалося: "У перший вогонь проти більшовицьких банд вони (німці — П. Ф.) посилають українську поліцію, але не дають їй потрібної кількості амуніції, а ранених українських поліцистів залишають на полі бою (Скалат)". Таким чином, українські націоналісти звернули увагу українського населення на одну з граней "нового порядку". У даному випадку проілюстровано ставлення гітлерівців до поліцаїв-українців Водночас цей факт став сигналом для поліцаїв, що потрібно негайно переходити зі зброєю на бік новоствореної Української Народної Самооборони (УНС).

                     Сумське партизанське з'єднання протягом 2-15 липня 1943 року пройшло територією Шумського, Лановецького, Збаразького, Підволочиського, Чортківського, Бучацького і Монастириського районів. Під час проходження партизанського рейду під командуванням С. Ковпака Тернопільщиною зі Скалатської тюрми, за даними Руднєва, звільнено 200 євреїв. Ті з них, які могли тримати зброю, за спогадами Ковпака, вступили в радянські загони, решта розійшлася по лісах. Поступальний рух на захід паралельно до р. Дністер супроводжувався повною евакуацією німецької адміністрації з усіх південних районів Тернопільської області (Заліщики, Бучач, Монастириська тощо). Після того, як їх у Карпатах війська Вермахту розбили, окремі групи з'єднання Ковпака, не затримуючись та побоюючись підпілля українських націоналістів, пройшли територією Тернопільської області. Більше відомостей про перебування Сумського партизанського з'єднання на території Тернопільщини в архівних фондах автором не виявлено.

                     Докладно аналізувала важливі події протистояння німецького окупаційного режиму і руху Опору польська розвідка, зокрема було зроблено політичний звіт про Карпатський рейд. Так, згідно зі звітом командування округу АК "Львів" від 18.09.1943 за підписом "Юхас" (Juchas), чисельність радянських партизан становила 1 500 бійців. Партизани забезпечували себе провіантом у селах, де часто платили за харчування, у фільварках грабували коней, велику рогату худобу, вози, часто одяг та білизну, у містечках грабували німецькі й українські магазини та склади. Цінністю цього звіту є те, що схарактеризовано ставлення радянських партизан до населення, йдеться в документі, як коректне. Крім того, партизани активно вели більшовицьку пропаганду, засилали на територію листівки, у розмовах із селянами закликали саботувати здачу контингентів. Вони були добре озброєні, переважно автоматичною зброєю, револьверами та ручними гранатами, у деяких загонах були помічені легкі та важкі кулемети. Зважаючи на їхню військову підготовленість, можна стверджувати, що до складу загонів радянських партизани входили солдати регулярної армії. Загалом до боротьби з німцями справа доходить рідко й переважно не з вини військ Вермахту, які так чи інакше уникають боротьби з ними.

                      Ставлення польського населення до радянських партизан було негативним, але з часом змінилося через можливість не здавати контингенту. Українське населення можна поділити на три частини: з них третина задоволена, що більшовицький аванґард увійшов на цю територію, друга частина — українські націоналісти, — що становить понад 50 % українців панічно бояться більшовиків, вважаючи, що це початок наступного панування більшовиків на цій території, решта 20 % українців, котрих можна назвати русинами, ставляться до радянських партизан, як поляки, з тією лише відмінністю, що частково побоюються репресій. Дані польської розвідки засвідчили, що більшість населення Тернопільщини не сприймала радянських ідей і вороже ставилася до радянських партизан.

                      Загалом Карпатський рейд Сумського партизанського з'єднання показав сутність суперечностей в населення Галичини. Своєю пропаґандистською місією пришвидшив організацію українськими націоналістами куренів УНС. Показав справжню "міцність" тилів німецького фронту. Розкрив ставлення українського населення до радянських партизан.

                     Для подальшого розгортання партизанського руху на Тернопільщині ЦК КП(б)У вживав й інші заходи. Так, було ухвалено постанову від 15 липня 1943 р., якою Український штаб партизанського руху зобов'язано розпочати план зосередження партизанських з'єднань у західних областях України. Згідно з цим наказом, з'єднання імені М. Шукаєва мало зосередитися у районі Козова-Потутори і здійснювати диверсії на залізничному сполученні Тернопіль—Ходорів і на шосе цього району, з'єднання імені І. Федорова — у районі Бережан: здійснювати диверсії на залізничному сполученні Тернопіль—Красне і на шосе Бережани—Плугів.

                     Для сприйняття місцевим населенням радянських партизанських загонів виникла ідея про перейменування одного із з'єднань. У жовтні 1943 року партизанське з'єднання під командуванням І. Шитова, що діяло на Кам'янець-Подільщині, було перейменоване у з'єднання партизанських загонів Тернопільської області й отримало завдання дислокуватися та діяти у Тернопільській області. Щоправда, нікому з радянських партизанських загонів у 1943 р. так і не вдалося закріпитися на території Тернопільської області через сильну протидію з боку УПА і УНС.

                     Отже, радянський партизанський рух у 1943 р. відзначився наступальними діями, особливо загонів під керівництвом А. Одухи та С. Ковпака. Якщо з'єднання А. Одухи припускалося багатьох помилок у партизанській боротьбі (розбої і грабежі місцевого населення, військові сутички з куренями українських націоналістів), то у Карпатському рейді керівництво старалося уникати цих помилок. Зазначимо, що тернополяни насторожено ставилися до них, і їм, звичайно, було складно діяти паралельно з УПА в умовах німецької окупації. З боку партизан ініціювалися різні рішення для того, щоб мати вплив у цьому реґіоні та довести тезу Сталіна про "безперервність радянського ладу". Найбільшим успіхом радянського партизанського руху на Тернопільщині став Карпатський рейд Сумського партизанського з'єднання, який, зазначено, підтримувався певний час тактичною угодою про нейтралітет з українськими повстанцями.

Федір Полянський

 "Мандрівець", ч.1, 2011.