С. Антонів (Німеччина)
дес.-юнак І УД
Заки перейду до опису сотень піхотних гармат у ґренадирських полках нашої Дивізії, хочу сказати кілька слів про історію й особливості піхотної гармати — цієї супровідної зброї піхоти.
Німецька легка піхотна гармата розвинулася з міномета у 1918 році під кінець 1-ої світової війни і звідси й походить її назва: «легка піхотна гармата 18». Вона і зберегла властивості свого родича і завдяки перебудові набула властивостей, притаманних гарматам. Це дає її змогу поборювати відкриті і закриті цілі на далеку і на близьку віддаль. Завдяки своєму тягарові (400 кґ), своїй рухливості і швидкострільності стала вона нерозлучною подругою піхоти в усіх бойових діях. Гнізда ворожого спротиву, супроти яких легка піхотна зброя безсильна, піхотинська гармата може поборювати таки прямим вогнем, або з закритого становища при допомозі настановного приладу. Залежно від місцевости, стосується тут або пологий вогонь, коли кут наставлення цівки не переходить 45 градусів, або стрімкий (крутий) вогонь, коли ціль заслонена тереновими перешкодами, як от горбки, ліс, тощо. При стрімкому вогні кут піднесення цівки переходить 45 градусів. Цього ж рода вогню вживається також, і тоді, коли хочемо добитися більшої пробивної сили стрільна. Калібер цівки легкої піхотної гармати є 75 мм. Довжина засягу її вогню 4000 метрів. До стріляння вживається двох родів гранат: 1. розривної, 2. протипанцирної. Перша при розриві дає багато відламків; її вживають поборювати ворожу піхоту; протипанцирна гармата має спеціяльну побудову і служить поборювати опанцирені або ж сильно укріплені цілі, рухомі чи сталі і то лише при прямому націлі.
З часом впроваджено до сотні піхотних гармат ще й важку піхотну гармату. Вона своїми властивостями не різниться від легкої; тільки її калібер 150 мм, і засяг вогню переходить 5000 метрів. її вживають поборювати сильно укріплені цілі.
Як згадано вже, сотня піхотних гармат, як складова частина піхотного полку («13-та сотня»), бере свій початок ще з часів 1-ої світової війни, під кінець якої вперше піхоті підчинено безпосередньо батерії легких польових гармат.
Враз із артилерією, важкими кулеметами й усіми іншими родами важкої зброї, піхотна гармата підтримує піхоти в усіх її бойових діях. Почавши від обезпеченого маршу, приготування до наступу, впродовж самого наступу, у погоні за ворогом, у обороні, та в відвороті, піхотна гармата завжди залишається з піхотою. Тісний особистий зв'язок командирів піхотних гармат з піхотою і близькість становищ це властивості того роду зброї. Ця «артилерія піхоти» власне тому має змогу на безпосереднє побажання піхотних командирів негайно поборювати укріплені цілі.
В німецькій дивізії, якою саме була й наша 1 УД, кожен піхотний полк мав, як власну складову частину сотню піхотних гармат. Її порядкове число було: 13. Стояла вона під безпосереднім командування командира полка. Числовий стан цієї сотні був: 5 старшин і бл. 200 підстаршин і стрільців, її вогнева сила були: 6 легких (75 мм) і 2 важкі (150 мм) піхотні гармати. Для безпосередньої охорони вогневого становища кожна чота мала один легкий кулемет, а кожен стрілець — своє індивідуальне узброєння; рушниці й пістолі.
Сотня ділилася на три чоти легких і одну чоту важких піхотних гармат. Кожна чота була так зорганізована й випосажена, що могла діяти зовсім відокремлено.
У післябрідський період ціла сотня була запряжна. Число коней: 80. Перед брідською битвою чоти легких гармат були теж запряжні, тоді як чота важких гармат розпоряджала тягачами (РСО).
Сотнею командує сотенний. Його заступником є чотовий першої чоти.
Сотенний має до своєї диспозиції сотенну ланку. В її склад входять: підстаршина, що командує сотенною ланкою, якому далі підлягають: 1) підстаршина при 1-му кутомірі (бусолі) 2) старший стрілець при ІІ-му кутомірі (бусолі), 3) вимірювач віддалі, 4) зв'язковий. За господарську сторінку сотні, постачання, персональні справи, тощо відповідає бунчужний. Йому підлягає рахунковий, харчовий, двох кухарів, зброяр, двох санітарів і підстаршина, відповідальний за всі вози й коні.
Чотою легких гармат командує чотовий зі своєю чотовою ланкою і ланкою Зв'язку. Склад чотової ланки: 1) підстаршина, як її командант, 2) підстаршина при 1-му кутомірі (бусолі), стрілець при 2-ому кутомірі, (його після Бродів уже не було), 3) зв'язковий і 4) підстаршина на вогневому становищі. Всі вони на конях. Ланка зв'язку - це підстаршина і трьох телефоністів; до брідської битви у її склад входили ще два стрільці-радисти для радіозв'язку. Крім цих функцій були ще: зброяр, що відповідав за технічну готовість гармат, і підстаршина, що відповідав за всі коні у чоті й за два муніційні візки з їх обслугою.
На чоту складалися дві легкі піхотні гармати. Кожну з них тягнуло два коні. Обслуга однієї гармати це підстаршина (командант гармати) і 12 стрільців. Чисельний стан чоти: 1 старшина бл. 40 стрільців.
Чота важких піхотних гармат своєю побудовою і складом не різнилася ні в чому від попередніх трьох чот легких.
У бій вводиться сотня, або як цілість під командуванням сотенного, або як поодинокі чоти, залежно від потреби, вони тоді приділюються окремим куріням, ба навіть — вийнятково — окремій сотні. У першому випадку бойове завдання дає командир полка, у другому — командир куреня чи сотенний.
Легка піхотна гармата. На вправах у Нойгаммері весною 1944 р.
"Вісті братства кол. вояків 1 УД УНА", ч.6-4, 1952.
дес.-юнак І УД
Заки перейду до опису сотень піхотних гармат у ґренадирських полках нашої Дивізії, хочу сказати кілька слів про історію й особливості піхотної гармати — цієї супровідної зброї піхоти.
Німецька легка піхотна гармата розвинулася з міномета у 1918 році під кінець 1-ої світової війни і звідси й походить її назва: «легка піхотна гармата 18». Вона і зберегла властивості свого родича і завдяки перебудові набула властивостей, притаманних гарматам. Це дає її змогу поборювати відкриті і закриті цілі на далеку і на близьку віддаль. Завдяки своєму тягарові (400 кґ), своїй рухливості і швидкострільності стала вона нерозлучною подругою піхоти в усіх бойових діях. Гнізда ворожого спротиву, супроти яких легка піхотна зброя безсильна, піхотинська гармата може поборювати таки прямим вогнем, або з закритого становища при допомозі настановного приладу. Залежно від місцевости, стосується тут або пологий вогонь, коли кут наставлення цівки не переходить 45 градусів, або стрімкий (крутий) вогонь, коли ціль заслонена тереновими перешкодами, як от горбки, ліс, тощо. При стрімкому вогні кут піднесення цівки переходить 45 градусів. Цього ж рода вогню вживається також, і тоді, коли хочемо добитися більшої пробивної сили стрільна. Калібер цівки легкої піхотної гармати є 75 мм. Довжина засягу її вогню 4000 метрів. До стріляння вживається двох родів гранат: 1. розривної, 2. протипанцирної. Перша при розриві дає багато відламків; її вживають поборювати ворожу піхоту; протипанцирна гармата має спеціяльну побудову і служить поборювати опанцирені або ж сильно укріплені цілі, рухомі чи сталі і то лише при прямому націлі.
З часом впроваджено до сотні піхотних гармат ще й важку піхотну гармату. Вона своїми властивостями не різниться від легкої; тільки її калібер 150 мм, і засяг вогню переходить 5000 метрів. її вживають поборювати сильно укріплені цілі.
Як згадано вже, сотня піхотних гармат, як складова частина піхотного полку («13-та сотня»), бере свій початок ще з часів 1-ої світової війни, під кінець якої вперше піхоті підчинено безпосередньо батерії легких польових гармат.
Враз із артилерією, важкими кулеметами й усіми іншими родами важкої зброї, піхотна гармата підтримує піхоти в усіх її бойових діях. Почавши від обезпеченого маршу, приготування до наступу, впродовж самого наступу, у погоні за ворогом, у обороні, та в відвороті, піхотна гармата завжди залишається з піхотою. Тісний особистий зв'язок командирів піхотних гармат з піхотою і близькість становищ це властивості того роду зброї. Ця «артилерія піхоти» власне тому має змогу на безпосереднє побажання піхотних командирів негайно поборювати укріплені цілі.
В німецькій дивізії, якою саме була й наша 1 УД, кожен піхотний полк мав, як власну складову частину сотню піхотних гармат. Її порядкове число було: 13. Стояла вона під безпосереднім командування командира полка. Числовий стан цієї сотні був: 5 старшин і бл. 200 підстаршин і стрільців, її вогнева сила були: 6 легких (75 мм) і 2 важкі (150 мм) піхотні гармати. Для безпосередньої охорони вогневого становища кожна чота мала один легкий кулемет, а кожен стрілець — своє індивідуальне узброєння; рушниці й пістолі.
Сотня ділилася на три чоти легких і одну чоту важких піхотних гармат. Кожна чота була так зорганізована й випосажена, що могла діяти зовсім відокремлено.
У післябрідський період ціла сотня була запряжна. Число коней: 80. Перед брідською битвою чоти легких гармат були теж запряжні, тоді як чота важких гармат розпоряджала тягачами (РСО).
Сотнею командує сотенний. Його заступником є чотовий першої чоти.
Сотенний має до своєї диспозиції сотенну ланку. В її склад входять: підстаршина, що командує сотенною ланкою, якому далі підлягають: 1) підстаршина при 1-му кутомірі (бусолі) 2) старший стрілець при ІІ-му кутомірі (бусолі), 3) вимірювач віддалі, 4) зв'язковий. За господарську сторінку сотні, постачання, персональні справи, тощо відповідає бунчужний. Йому підлягає рахунковий, харчовий, двох кухарів, зброяр, двох санітарів і підстаршина, відповідальний за всі вози й коні.
Чотою легких гармат командує чотовий зі своєю чотовою ланкою і ланкою Зв'язку. Склад чотової ланки: 1) підстаршина, як її командант, 2) підстаршина при 1-му кутомірі (бусолі), стрілець при 2-ому кутомірі, (його після Бродів уже не було), 3) зв'язковий і 4) підстаршина на вогневому становищі. Всі вони на конях. Ланка зв'язку - це підстаршина і трьох телефоністів; до брідської битви у її склад входили ще два стрільці-радисти для радіозв'язку. Крім цих функцій були ще: зброяр, що відповідав за технічну готовість гармат, і підстаршина, що відповідав за всі коні у чоті й за два муніційні візки з їх обслугою.
На чоту складалися дві легкі піхотні гармати. Кожну з них тягнуло два коні. Обслуга однієї гармати це підстаршина (командант гармати) і 12 стрільців. Чисельний стан чоти: 1 старшина бл. 40 стрільців.
Чота важких піхотних гармат своєю побудовою і складом не різнилася ні в чому від попередніх трьох чот легких.
У бій вводиться сотня, або як цілість під командуванням сотенного, або як поодинокі чоти, залежно від потреби, вони тоді приділюються окремим куріням, ба навіть — вийнятково — окремій сотні. У першому випадку бойове завдання дає командир полка, у другому — командир куреня чи сотенний.
Легка піхотна гармата. На вправах у Нойгаммері весною 1944 р.
"Вісті братства кол. вояків 1 УД УНА", ч.6-4, 1952.
Немає коментарів:
Дописати коментар