Д-р Олекса Горбач
В потоці подій і перемін, що на них таким багатим було останнє шестиріччя нашої еміграційної діаспори, пропала з очей і українського громадянства і кол. дивізійників така далекосяжного значення на випадок сприятливіших умов подія, як присяга 1. УД 14. 4. 1945 Ha вірність yкраїнському народові.
Коли 28. 4.1943 було проголошено у Львові творення СС-Стрілецької Дивізії „Галичина" і 17. 7. виїхали перші ешелони добровольців на вишколи, то ці факти були попереджені довшими переговорами української сторони з німецькою. Не входимо тут у те, чи правильно оцінила українська сторона ситуацію, побоюючися хаосу й розвалу східньо-німецькго фронту на випадок альянтської інвазії на Балканах, як то передбачала 1943 р. в Теґерані Англія. Ледве чи здійснилася б у широких розмірах і думки тих німців, що через відплив укр. молоді до Дивізії сподівались на послаблення зростання УПА в Галичині. За безглуздим шабльоном, всупереч домаганням укр. сторони, накинено створеній частині чужу зовнішню форму і, де це було можливе, чужий зміст. Тому, хто не знає ідейного змісту й життя молоді на ЗУЗ поміж двома світовими війнами, вихованої на традиції Визвольних Змагань на аналізі їх мілітарних неуспіхів, тому неможливо зрозуміти, чому наша молодь, проте, прийняла такі важкі умови і до Дивізії пішла не з самого примусу. Пішла ні для білого хліба, ні „вскакуючи на німецький тріюмфальний віз". Пішла з холодного розрахунку єдино на те, щоб здобути модерне військове знання, на яке їй відмовляла права попередня польська окупація. Пішла з надією мати змогу в майбутньому послужити набутим знанням власному народові. Найкраще може синтезують цей настрій укр. громади слова Великого Українця останніх десятиріч Митрополита А. Шептицького з 1941 р.: „Нема ціни, яку варт заплатити, щоб було українське військо". Власне прийняття твердих німецьких умов, накинених при творенні 1 УД, й було тією ціною, яку прийшлося платити. Цей потяг боєздатно і молоді до військового знаня треба уважати здоровим проявом; ідейність вояцтва 1 УД і шляхетність мотивів при вдяганні чужої уніформи засвідчили вже ті вояки 1 УД, що віддали набуте знання при розбудові УПА, як теж засвідчує своєю високою громадською мораллю загал тих дивізійників, що опинився на еміґрації.
Увесь період існування 1 УД виповнений упертим намаганням укр. сторони надати створеній частині цілком укр. зміст, а в дальшому й форму, і це остаточно щастить зробити. Ті намагання велися так з боку укр. чинників-контрагентів при творенні Дивізії, як і з боку якнайширших кіл самого вояцтва. Успіхи цих намагань виявилися в поступках німецької сторони. Важила в них не виключно скрутна ситуація Німеччини.
У Львові в квітні 1943 формовано „СС-Стрілецьку Дивізію Галичина", у вересні 1943 її частини заприсягано в Дембіци під звуки есесівського „Троєліду" на вірність А. Гітлерові, „начальному вождеві Нім. Армії й вождеві всіх молодих європейських народів у боротьбі проти більшовизму", і Дивізія дістала серед частин Зброї СС порядкове число „14-тої" її назву „Галичина". Несповна рік пізніше до цієї назви дочеплено ще додаток „Українська ч. 1". Осінь 1944 принесла дозвіл на укр. національний гімн і прапор у Дивізії. Незабаром же після того, як на еміґрацї в Німеччині з кінцем березня 1945 р., засновано Укр. Нац. Комітет на чолі з кол.
головою м. Харкова Семененком і проф. В. Кубійовичем та ген. Шандруком і цей УНК добився об'єднання усіх укр. частин при німецьких військах в Укр. Національну Армію, Дивізія увійшла до її складу як перша частина УНА і, нарешті, здобула не тільки укр. зміст, що його мала всупереч волі німецької влади, але й укр. форму: укр. державний знак — тризуб і присягу на вірність українському народові. Вона прийшла як передостанній крок до мети — присяги на вірність укр. державі.
Як сказано, у тій боротьбі за укр. зміст і форму частини заважила в неменшій мірі й гідна постава загалу вояцтва. Воно вміло рішуче відперти спроби німецьких тверджень про психічно-расову відрубність „напівнімецьких рутенів Галичини", вміло запротестувати проти заборони сходитися з робітниками, що носили нашивки „ост", вміло на кожному кроці твердо боронити чести власного народу й викликати до нього пошану в чужинців.
Пригадуючи ті факти укр. громаді в шості роковини присяги 14. 4. 1945, хочемо дати відповідь тим усім, для яких 1 УД ще й досі це тільки нефортунні „коляборанти" й „укр. ес-еси". Якщо наш гурт, засновуючи Братство, вибрав саме цю останню назву частини, то не з якихось „тактичних мотивів", мовляз, назва „СС-Дивізія Галичина" „невигідна", але тому, що остання назва найкраще відбиває укр. наставновлення Дивізії, тоді як попередні назви були нам накинені.
Вісті Братства кол. Вояків 1 УД УНА. – 1951. – Ч. 4(6)
Немає коментарів:
Дописати коментар